Козацький міф. Сергей Плохий

ХІІ і козаками-мазепинцями в 1709 році, часто вважають відповіддю Пушкіна Байрону, який, на думку Пушкіна, ідеалізував «изменника» Мазепу. У поемі Байрона «Mazeppa» (1818) йшлося про любовну історію майбутнього гетьмана, яка перетворила його на літературний символ нової епохи романтизму. Кондратій Рилєєв у поемі «Войнаровский» ставився до Мазепи з погано прихованою симпатією, але Пушкін вирішив дати інший, набагато критичніший портрет козацького гетьмана. У передмові до «Полтави», написаній у січні 1829 року, Пушкін стверджував: «Мазепа есть одно из самых замечательных лиц той эпохи. Некоторые писатели хотели сделать из него героя свободы, нового Богдана Хмельницкого. История представляет его честолюбцем, закоренелым в коварстве и злодеяниях, клеветником Самойловича, своего благодетеля, губителем отца несчастной своей любовницы, изменником Петра перед его победою, предателем Карла после его поражения: память его, преданная церковию анафеме, не может избегнуть и проклятия человечества».[63]

      Відгуки на «Полтаву» були різні. Одні критики закидали Пушкіну відхід від байронівського образу Мазепи, інші – історичну недостовірність. Але один рецензент поручився за достовірність зображених Пушкіним подій. Михайло Максимович, професор ботаніки Московського, а згодом ректор Київського університету невдовзі надрукував статтю «О поэме Пушкина “Полтава” в историческом отношении». Він захищав пушкінську інтерпретацію виступу Мазепи проти Петра – мовляв, діями гетьмана керувала особиста образа, – зазначаючи, що «так говорит и история». Максимович мав на увазі «Історію русів», у якій знайшов підтвердження версії Пушкіна, що Мазепа повстав проти царя на знак помсти за приниження на одному банкеті, коли цар схопив його за вуса.[64]

      На 1831 рік Пушкін уже сам покликався на «Історію русів», захищаючи своє бачення епізоду з вусами. У статті «Опровержение на критики» з приводу поеми «Полтава» Пушкін писав: «Мазепа действует в моей поэме точь-в-точь как и в истории, а речи его объясняют его исторический характер. – Заметили мне, что Мазепа слишком у меня злопамятен, что малороссийский гетман не студент и за пощечину или за дергание усов мстить не захочет. Опять история, опроверженная литературной критикой, – опять хоть знаю, да не верю! Мазепа, воспитанный в Европе в то время как понятия о дворянской чести были на высшей степени силы, Мазепа мог помнить долго обиду московского царя и отомстить ему при случае. В этой черте весь его характер, скрытый, жестокой, постоянный. Дернуть ляха или казака за усы всё равно было, что схватить россиянина за бороду. Хмельницкий за все обиды, претерпенные им, помнится, от Чаплицкого, получил в возмездие, по приговору Речи Посполитой, остриженный ус своего неприятеля (см. Летопись Кониского)».[65]

      У першому номері журналу «Современник», що його заснував Пушкін, сподіваючись покращити свою фінансову ситуацію, поет у межах рецензії на нещодавно видану збірку творів Георгія Кониського подав два уривки

63

Пушкин А. С. Предисловие к первому изданию «Полтавы» // Пушкин А. С. Полное собр. соч.: В 10 т. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – Т. ІV. – С. 505; Рылеев К. Ф. Письма к А. С. Пушкину // Рылеев К. Ф. Сочинения и переписка. – С. 203–206.

64

Максимович, Михаил. О поэме Пушкина «Полтава» в историческом отношении // Атеней. – 1829. – № 6. – С. 507–515. Про Максимовича див.: Короткий, Віктор; Біленький, Сергій. Михайло Максимович та освітні практики на Правобережній Україні в першій половині XIX століття. – К., 1999; Бойко, Надія. Михайло Максимович – навіки з рідним краєм. – Черкаси, 2004; Корпанюк, Микола. Слово і дух України княжої та козацької доби (Михайло Максимович – дослідник давньоукраїнської літератури). – Черкаси, 2004.

65

Пушкин А. С. Опровержение на критики // Пушкин А. С. Полное собр. соч.: В 10 т. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – Т. VІІ. – С. 191–192.