Козацький міф. Сергей Плохий

преступного содержания. Почему как эти, так и все прочие оказавшиеся у Шевченки стихи, равно частную его переписку я почел обязанностию представить в ІІІ отделение с. е. и. в. канцелярии». Підозрюваного у супроводі поліцейського офіцера і рядового жандарма відправили у столицю. Справу вважали настільки важливою, що її розслідували у Петербурзі, а не у провінційному Києві.[52]

      Знайдені в саквояжі Шевченка папери послужили доказом його вини: поета засудили до десяти років солдатчини. Від кріпацтва це відрізнялося хіба що назвою – нижчі щаблі імперської армії складалися якраз із кріпаків та державних селян. Цар Микола І наказав «Шевченко определить рядовым в Отдельный Оренбургский корпус с правом выслуги, под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».[53] Ця обставина особливо мучила Шевченка. «Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачнее казни нельзя было бы придумать»,[54] – писав він згодом про свій вирок. Суворість покарання пояснювалася кріпацьким походженням Шевченка і нападками на царя й царицю у знайдених при ньому віршах. Особливо промовистим «доказом» вини стала поема Шевченка «Сон»: уві сні автор-герой поеми пролітав над Російською імперією і порівнював придворні розкоші зі злиднями рідної України, яка страждала під владою царів.

      На відміну від Рилєєва і декабристів, Шевченко не замишляв убивство імператора, але дуже негативно ставився до імператорської родини, особливо до імператриці Олександри Федорівни, уродженої прусської принцеси Фредеріки Луїзи Шарлотти Вільгельміни. Цар обожнював свою дружину, яка хворіла і здавалася набагато старшою за свої роки. Вона була дуже худою, страждала на нервовий тик і конвульсивно смикала головою. Маркіз де Кюстін, французький аристократ, який відвідав Росію і 1839 року зустрічався з імператрицею, писав, що та «ніколи не відійде від потрясіння, яке пережила в день сходження на престол». Він мав на увазі повстання декабристів, яке відбулося у момент інтронізації Миколи І після смерті його брата Олександра І.[55]

      Шевченко не знав межі в нападках на господарів імперії, називав імператрицю «опеньок засушений» і завершував її опис іронічним «Так оце-то та богиня!». Нападки Шевченка на монархію не обмежувалися живими членами правлячої династії. Стріли його сатири летіли і в Петра І з Катериною ІІ, найвідоміших російських правителів минулого століття:

      Це той первий, що розпинав

      Нашу Україну,

      А вторая доконала

      Вдову сиротину.

      Кати! кати! людоїди!

      Наїлись обоє,

      Накралися; а що взяли

      На той світ з собою?

      Тяжко-тяжко мені стало,

      Так, мов я читаю

      Історію України.

      Поему було написано в Петербурзі в липні 1844 року. В лютому – березні 1847-го, перед від’їздом у Київ, Шевченко вніс у текст останні правки. Цей твір інкримінували не лише автору, а й друзям Шевченка,

52

Відношення київського губернатора І. І. Фундуклея до ІІІ відділення про арешт і відправлення Т. Г. Шевченка в Петербург. 6 квітня 1847 р. // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990. – Т. 2 / Упор. М. І. Бутич та ін. – С. 198.

53

Запис рішення у справі Т. Г. Шевченка, зроблений ІІІ відділенням. 30 травня 1847 р. // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990. – Т. 2 / Упор. М. І. Бутич та ін. – С. 332.

54

Шевченко Т. Г. Щоденник // Шевченко Т. Г. Повне зібр. тв. у 12 т. – К., 2003. – Т. 5. – С. 19.

55

Marquis deCustine. Empire of the Tsar: A Journey through Eternal Russia / Foreword by Daniel J. Boorstin; introduction by George F. Kennan. – New York, 1989. – P. 137–138 [рос. пер.: де Кюстин, Астольф. Россия в 1839 году: В 2 т. – М., 1996; тенденційно скорочене укр. вид.: де Кюстін, Астольф. Правда про Росію. – К.: Ярославів Вал, 2009].