Козацький міф. Сергей Плохий

з тобою…[58]

      Подібно до Кондратія Рилєєва, Шевченко сприйняв «Історію русів» як маніфест свободи, але знайшов там і те, чого Рилєєв не побачив: заклик до боротьби з гнобителями українського народу – російськими царями й дворянами. Саме в Шевченковому варіанті цей твір захоплював тогочасних читачів і тому перетворився на біблію українського національного руху. Шевченкові вірші надихали сотні, тисячі, а в кінцевому підсумку десятки, якщо не сотні тисяч українців на боротьбу за національні права. Проте чи були резони в Шевченковій інтерпретації «Історії русів»?

      Тарас Шевченко – не перший письменник, який пішов слідами Рилєєва і шукав в «Історії русів» історичний матеріал і натхнення. Йому передували його сучасники Олександр Пушкін і Микола Гоголь, чиє прочитання «Історії русів» теж відрізнялося від рилєєвського.

      Загадковий рукопис спершу захопив уяву Олександра Пушкіна, найвідомішого російського поета ХІХ століття та основоположника новітньої російської літератури. «Множество мест в “Истории Малороссии” суть картинны, начертанные кистию великого живописца», – писав він про «Історію русів». У 1836 році Пушкін надрукував великі уривки з цього твору у своєму журналі «Современник». Він сподівався, що невдовзі вийде друком цілий твір. «Как историк, Георгий Кониский еще не оценен по достоинству, ибо счастливый мадригал приносит иногда более славы, нежели создание истинно высокое, редко понятное для записных ценителей ума человеческого и мало доступное для большего числа читателей… Будем надеяться, что и великий историк Малороссии найдет себе наконец столь же достойного издателя». Авторитет Пушкіна в російській літературі уже не підлягав сумніву, тому його оцінка «Історії русів» справила великий вплив на інтелектуалів по всій Російській імперії.[59]

      Пушкін народився у дворянській родині, і погляди поета за його коротке життя суттєво еволюціонували. Він закінчив елітарний ліцей для дворянської молоді, але на 1820 рік, коли вийшла перша велика поема Пушкіна «Руслан и Людмила», впав у немилість. При дворі його вважали небезпечним фрондером, і більшу частину 1820-х років Пушкін провів у засланні – спершу на Кавказі, пізніше в південній Україні і Молдавії, а потім у своєму маєтку в Михайловському у Псковській губернії. Саме в Михайловському Пушкін дізнався про повстання декабристів, яке очолювали його друзі, зокрема Кондратій Рилєєв. Спочатку Пушкін думав їхати в столицю, але повернувся з дороги і спалив компрометаційні документи і твори. Дехто вважає, що в цьому вогні згорів і Пушкін-вільнодумець. Наступного року він написав царю прохання про милість із запевненнями у вірності. На початку вересня 1826 року, через кілька місяців після страти декабристів, відбулася зустріч поета з царем. Микола І повернув Пушкіну свободу пересування, але сказав поету, що віднині сам буде його особистим цензором. Пушкін погодився.[60]

      Момент, у якому Пушкін післядекабристського зразка і російський цар цілковито сходилися, – їхня відданість імперії. Після польського повстання 1830 року Пушкін став палким захисником російської влади у західних

58

Шевченко Т. Г. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 1: Поезія 1837–1847. – С. 275–276.

59

Пушкин А. С. Собрание сочинений Георгия Кониского, архиепископа Белорусского // Пушкин А. С. Полное собр. соч.: В 10 т. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – Т. VІІ. – С. 336, 344.

60

Про політичні погляди Пушкіна див.: Binyon T. J. Pushkin: A Biography. – New York, 2003; Druzhnikov, Yuri. Prisoner of Russia: Alexander Pushkin and the Political Uses of Nationalism. – New Brunswick, N. J., 1999.