Козацький міф. Сергей Плохий

пором і в церкву на Подолі. Генерал-губернатор заборонив промови в церкві, але не міг нічого вдіяти з молодими людьми, які зверталися до кількатисячної процесії дорогою з церкви на берег, де чекав корабель.[85]

      Одну з найяскравіших промов виголосив студент Київського університету на ім’я Михайло Драгоманов. Він побачив, що якась дівчина поклала в церкві на труну Шевченка терновий вінок, забіг уперед процесії, змостив із кількох цеглин імпровізовану кафедру і звернувся до натовпу. Драгоманов сказав, що «кождий, хто йде служити народу, тим самим надіва на себе терновий вінець», і під кінець бажав, «щоб наші громадяни наперед дійсно шанували своїх великих людей та не давали їх на муки, поки вони живі». Ці слова справили сильне враження, і Драгоманова з кількома іншими промовцями згодом попросили підготувати текст для публікації. Цей жест був для молодого Драгоманова визнанням – доти українофіли, послідовники Шевченка, вважали його «космополітом». Коли Драгоманов несподівано з’явився в церкві, один чоловік сказав: «Ти чого сюди зайшов? Тут тобі не місце!» Усі знали, що він не поділяє антипольських настроїв українофілів та ідеалізованих поглядів на селянство.[86]

      Михайло Драгоманов лишився в церкві. Наступне десятиліття зробило його одним із лідерів українського національного руху в Російській імперії і найвидатнішим політичним мислителем українства. Драгоманов народився 1841 року в родині зі старшинським корінням. Він закінчив Київський університет та обійняв згодом посаду професора стародавньої історії. 1875 року його усунули з посади за активну участь в українському русі. Драгоманов емігрував у Західну Європу та оселився в Женеві. Там він заснував перший український політичний журнал і заклав основи українського соціалістичного руху. Через свої публікації й особисті зв’язки Драгоманов долучився також до формування українського руху в австрійській Галичині та вплинув на покоління українських активістів в обох імперіях. Усе життя Драгоманов захоплювався Шевченком. Він був дуже уважним читачем його творів і вважав, що Шевченкова історична візія виростає з «Історії русів».[87]

      Перший екскурс Драгоманова в історіографію загадкової пам’ятки припав на часи, коли в дискусіях про суть і значення «Історії русів» почало домінувати питання авторства. Чи справді її автором був архієпископ Кониський, як вважали Рилєєв, Пушкін, Гоголь, Шевченко та багато інших дослідників та читачів? А як не він, то хто? Активні пошуки автора «Історії русів» почалися ще в 1860-х роках і тривали впродовж усього ХХ століття. Один за одним з’являлися нові претенденти на авторство, кожне наступне покоління учених заперечувало ці кандидатури і пропонувало свіжі варіанти.

      Авторство «Історії русів» становило для Драгоманова не просто академічний інтерес, він пов’язував його з ширшими питаннями, зокрема з ідеологічними витоками загадкового тексту. З’ясування особи автора мало виразний політичний вимір,

85

Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. – К., 1976. – Вид. 2-ге, перероб. – С. 330–338, тут 336–337.

86

Драгоманов М. Австро-руські спомини (1867–1877) // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. / Ред. О. Я. Лисенко. – К.: Наук. думка, 1970. – Т. 2. – С. 151–288, тут 157–158.

87

Про життя і творчість Драгоманова див.: Андрусяк, Тарас. Шлях до свободи: Михайло Драгоманов про права людини. – Львів, 1998; Депенчук, Лариса. Історіософія та соціальна філософія Михайла Драгоманова. – К., 1999; Круглашов, Анатолій. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці, 2000.