Енеїда. Вергілій

кращої». Так він промовив, і ми на цю мову

      Радо пристали усі і покинули нашу оселю.

      190 Небагатьох залишаємо там і, піднявши вітрила,

      Переїжджаємо в утлих човнах ми безмежну пучину.

      Як кораблі опинились в одкритому морі й землі вже

      Більше ніде не видно було, тільки небо і море,

      Над головою моєю похмурі з'явилися хмари,

      195 Бурю і темінь несли вони, й хвилі у пітьмі заграли.

      Котять вітри безустанно вали, і хвилі високі

      Йдуть щохвилини, і нас розігнало по вирах безодні;

      Хмарами день оповився, і темінь змела його світло,

      Лиш блискавки безнастанні розшарпують хмари. Ми шлях свій

      200 Губимо й сліпо блукаєм по хвилях. Тепер уже навіть

      Сам Палінур визнає, що ні дня відрізнити від ночі,

      Ані дороги у хвилях безмежних пізнати не може.

      Так ми блукаєм по морю три дні і не певні, чи дні це

      (Так було темно), й ночей беззоряних стільки ж. І щойно

      205 Днини четвертої, врешті, земля почала виринати,

      Стали рости перед нами і гори, і дим постелився.

      Вниз паруси, налягаєм на весла! І всі мореплавці

      Борються, піну збивають, гребуть лазуровії води.

      Як врятувався я з моря, то перші Строфад узбережжя

      210 Нас прийняли. Строфади – це ті острови в іонійськім

      Морі (так греки їх звали), де грізна Келайна та інші

      Гарпії мають оселю, відколи закрито Фінеїв

      Дім перед ними і давні столи вони з страху лишили.

      Більш проклятущих потвор, ні мари жахливішої й гніву

      215 Божого не породили ще хвилі стігійські й донині.

      Лиця дівочі в птахів тих, та нечисть з їх шлунків стікає,

      Руки їх – пазурі справжні, самі ж вони вічно голодні,

      Вічно бліді їх обличчя.

      А як причалили тут і ввійшли ми у пристань, то бачим

      220 Череди цілі веселих биків по роздолах, отари

      Кіз на траві, пастухів же ніде біля них не помітно.

      Вийшли з ножами до них і на поміч богів закликаєм,

      Навіть Юпітера, здобич ділити, а потім лягли ми

      На побережжі зміястому учту багату справляти.

      225 Аж надлітають зненацька із гір у зловісному леті

      Гарпії й з лопотом сильним крильми ударяють, і тягнуть

      Їжу із учти, й чого лиш торкнуться, усе оскверняють;

      Крики їх дикі і сопух поганий мішаються разом.

      Ми уступаємо й потім далеко під скельним обривом,

      230 Між деревами сховавшись, готуємо в тіні глибокій

      Знову бенкет на столах, на жертовниках жар роздуваєм.

      А з протилежного боку, з повітря, із сховів невидних

      Зграя ота голосна надлітає й, кружляючи, здобич

      Кігтями рве, й оскверняє бенкет. Тоді друзям велю я

      235 Зброю вхопить для завзятого бою з тим кодлом жахливим.

      Так, як сказав я, зробили: мечі поховали по травах,

      Скрили щити. От як знов налетіли вони й оглушили

      Вереском берег крутий, то Мізен із високої варти

      Знак нам подав мідяною сурмою. Встає товариство

      240 Й бій почина незвичайний – морських отих птахів мерзенних

      Пробує