Енеїда. Вергілій

твої хай обряд той святий зберігають.

      А як від'їдеш ти звідти і до узбереж сікулійських

      410 Гнатиме вітер тебе, і вузенькі ворота Пелору

      Ширшати будуть, ти зліва тримайсь од землі і на морі

      Зліва пливи, обминаючи берег і море праворуч.[74]

      Кажуть, що в давні часи під сильним напором запалась

      Глибоко саме в тім місці земля й розступилась (ось стільки

      415 Змін може статись на світі за вік такий довгий), раніше

      Землі ті дві були вкупі. Та море, всередину вдершись,

      Берег Гесперії від сікулійського хвилями ділить,

      Ниви й міста на обох узбережжях також підмиває

      Стиснена хвиля кипуча. На правому боці засіла

      420 Cцілла, а з лівого боку Харібда жорстока, що тричі

      Виром глибоким хвилі могутні всисає й безодню

      Поперемінне і, знову наверх викидаючи, зорі

      Скроплює ними. Сцілла у темній печері сховалась,

      Часом лиш звідти вона вихиляється й тягне з собою

      425 Судна на скелі. Як зверху дивитись – людське то обличчя,

      Груди розкішні дівочі, по пояс то дівчина, нижче ж —

      Постать якоїсь потвори морської; вріс в черево вовче

      Хвіст дельфіна. Гей, краще для тебе, коли поза Пахін,

      За трінакрійський, об'їдеш і зробиш далеку дорогу,

      430 Ніж тільки раз лише глянеш на Сціллу-потвору в печері

      Дикій, послухаєш раз лиш, як виють собаками скелі.

      Ще одно знай: якщо в ворожбита Гелена є розум,

      Є лише віра якась у віщання його і як правду

      В серце йому прищепив Аполлон, одного лиш прошу я,

      435 Запам'ятай собі, сину богині, одне це пророцтво

      Передусім і, прошу я й благаю, зваж добре на нього:

      Ти молитвами Юнону благай, премогутню царицю,

      Їй і обіти від щирого серця складай, її, сильну,

      В жертвах благальних ущедрюй дарами, бо так лише зможеш,

      440 Врешті, усе побороти й, лишивши Трінакрію, в'їхать

      В край італійський. Щойно туди припливеш ти, нарешті,

      І до Кумейського города вступиш, над води пророчі,

      І до Аверну, лісами сповитого шумними, – стрінеш

      Там ворожбитку,[75] що в шалі, з глибокої скельної прірви

      445 Долю віщує й на листі записує знаки й імення.

      Так, записавши на листі, віщання ці діва складає

      Вряд і лишає закриті в печері. Вони так лежать там,

      Кожне на місці своєму в порядку. Та щойно завіса

      Трохи повернеться в дверях, і подув легенький повіє,

      450 Й ніжні листочки із місць їх зворушить, вона вже не хоче

      В леті легкім їх ловити в печері просторій, щоб скласти

      Знов до ладу. Із жалем відходять ні з чим від Сівілли.

      Там не пожалуй ти часу й затримайсь, хоча товариство

      Наглити буде тебе і самі вже вітрила тягтимуть

      455 В море широке, бо їх наповнятиме вітер попутний;

      Конче зайди до віщунки й проси віщування у неї.

      Хай лиш сама вона зволить відкрити уста і віщує.

      Скаже вона тобі все про народи Італії й війни

      Ті, що чекають, і скаже, яку небезпеку як можна

      460

74

Зміст такий: для моряків, які пливуть від іонійського моря, Мессінська протока здається закритою мисом Пелором; при наближенні мис немовби віддаляється і дає прохід у протоку.

75

Ворожбитка – Сівілла.