Енеїда. Вергілій

чи дикі й огидні ці птахи.

      Батько Анхіс з узбережжя долоні з благанням до неба

      Зводить і кличе могутніх богів і обіти складає:

      265 «Геть відверніть ці погрози, богове, й напасті такої

      Не допустіть, порятуйте нас, вірних». Тоді відчепити

      Линви звелів він од берега й спущені снасті змотати.

      Нот вже вітрила нап'яв, ми по спінених хвилях тікаєм

      Шляхом, куди всіх нас вітер легкий закликає й стерничий.

      270 От перед нами вже виринає на хвилях лісистий Закінт,

      Дуліхій, там далі і Сама, і Неріт скелястий.

      Скелі Ітаки щасливо минули, Лаертове царство;

      Землю ми ту проклинаєм, колиску Улісса лихого.

      Швидко з'являються нам оповиті у хмари верхів'я

      275 Гір Левкадійських і сам уже храм Аполлона, страшного[66]

      Для моряків. І, втомлені, в це ми в'їжджаємо місто;

      Кинули тут якорі, а кормами об берег оперлись.

      Так несподівано ми, суходолу нарешті добившись,

      Жертви приносим Юпітеру, їх на жертовниках палим.

      280 На узбережжі актійськім влаштовуєм ігри ілійські.

      Друзі всі голі блищать від оливи у звичних змаганнях,

      Мило на серці, що міст арголійських ми стільки минули,

      Хоч утікать довелося, оточеним скрізь ворогами.

      Сонце тим часом пробігло все коло великого року

      285 І льодовита зима Аквілонами хвилі здіймала.

      Тут на одвірках у храмі Абанта могутнього зброю —

      Щит прибиваю[67] я вигнутий з міді й карбую там напис:

      «Щит цей дарує Еней, у звитяжців данайських віднявши».

      Потім усім велю сісти на лави й покинути пристань.

      290 Наперегони б'ють веслами друзі і хвилі здіймають.

      Зразу згубили з очей ми високі твердині феаків[68]

      І допливаєм до краю Епіру; і в пристань хаонську

      В'їхавши, ми до Бутрота вступаєм, високого міста.

      Тут неймовірна до нашого слуху доходить новина,

      295 Що Гелен Пріамід у цих грецьких містах володіє;

      Владу обнявши, взяв жінку по Пірру, нащадку Еака,

      І Андромаха удруге троянцеві жінкою стала.

      Я остовпів на цю звістку, й предивне бажання зродилось:

      Поговорити з тим мужем, пізнать його славні пригоди.

      300 Вийшов я з пристані, флот залишаючи при узбережжі.

      А Андромаха над прахом жертву жалобну за містом

      В гаї приносила, де Сімоент неправдивий[69] спливає,

      Й голосно манів на тризну скликала усіх до могили

      Гектора, що, хоч порожню, всю дерном зеленим прибрала

      305 Й два вівтарі збудувала, щоб вічно ридати над ними.

      Тільки уздріла вона, що іду я, й троянців у зброї

      З подивом раптом пізнала, й великим налякана дивом,

      Аж знепритомніла, глянувши, і від страху здеревіла,

      Кості застигли у неї, зомліла й по довгій хвилині

      310 Мовить: «Чи в вигляді справді своєму сюди ти приходиш,

      Сину богині, як свідок правдивий? Живий ти? Якщо ти

      Кинув цей світ, то де ж Гектор?» Сказала, й заплакала ревно,

      І

66

Храм Аполлона – на мисі Актії, біля берегів якого плавання було дуже небезпечним.

67

За римським звичаєм, до дверей храму прибивали військові обладунки, вказавши ім’я переможця і переможеного.

68

…високі твердині феаків… – острів Коркіра (нині Корфу).

69

Троянські поселенці в Епірі називали місцевості іменами зі своєї вітчизни – Трої.