Енеїда. Вергілій

в'яві загибель одну і захоплення міста

      Пережили. Подивіться, ось так покладіть моє тіло

      645 І попрощайтесь: я смерть собі сам заподію. А ворог —

      Він змилосердиться, візьме лиш одіж; а без поховання

      Легко стерплю я. Немилий богам, вже й раніше непотріб,

      Вік коротав я з хвилини, як батько богів і цар люду

      Подувом грому повіяв, вогнем мене сили позбавив».

      650 Так говорив і обстоював це із рішучим завзяттям.

      Ми ж його з слізьми благаємо, я, й моя жінка Креуза,

      Й син мій Асканій, і челядь, щоб батько усіх нас з собою

      Не занапащував, сам щоб не кидавсь в біду, що грозить нам.

      Не уступає, свого він дотримує наміру й місця.

      655 В бій я, нещасний, знов кидаюсь, смерті одної бажаю;

      Що ж бо лишалось мені, яка мене доля чекала?

      «Ти сподівався, мій батьку, що зважусь, тебе я лишивши,

      Сам утікати? Чи з батьківських уст лихослів'я це вийшло?

      З міста цього не лишити нічого боги ухвалили,

      660 Й це неминуче, а ти захотів до загибелі Трої

      Ще приєднати себе й своїх рідних, – цій долі вже навстіж

      Двері відчинені. Скоро вже прийде у крові Пріама

      Скупаний Пірр, що сина убив на очах його батька

      Й потім ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,

      665 Матінко рідна, мене від списів і вогню врятувала, —

      Щоб в своїм домі я ворога стрів, коли син мій Асканій,

      Батько й Креуза в крові своїй власній купатися будуть?

      Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година

      Б'є нам, побитим. Ідім на данайців, до бою вертаймось,

      670 Щоб без відомсти сьогодні ніхто з нас в бою не загинув».

      Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на ліву

      Руку свій щит, прикріпляючи, й з дому виходжу.

      Та жінка Впала до ніг мені, тут, на порозі, й Іула малого

      Батькові вгору піднявши, припала до мене і мовить:

      675 «Йдеш ти на смерть, тож і нас із собою бери, ми готові.

      Та якщо досвід твій каже, що в зброї ще є оборона,

      Перше цей дім захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,

      Батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишиться?»

      Так промовляла і всю наповнила жалем оселю.

      680 Враз показалося явище дивне, що годі й сказати.

      Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком,

      Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула

      Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати

      Кучері хлопця м'якенькі, і гладити личко рожеве.

      685 Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо,

      І намагаємось вогник святий погасити водою,

      Батько ж Анхіс спрямовує весело очі на зорі,

      Руки здіймає до неба і слово таке промовляє:

      «О всемогутній Юпітере, чуєш ти наші благання,

      690 Зглянься ж на нас! Якщо гідна щедрот твоїх наша

      побожність, Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».

      Ледве це старець промовив, як раптом понісся ізліва

      Гуркіт з небес громовий і крізь пітьму зоря пролетіла

      Світлом сліпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.

      695