Енеїда. Вергілій

Царство й своє називає хаонським. На взгір'ї поставив

      Тут він Пергам, цю твердиню ілійську. Тобі ж що за доля,

      Що за вітри аж сюди, у цей край показали дорогу?

      Хто із богів аж до нашого берега вивів неждано?

      Як же Асканій, твій син? Чи живий ще, чи дише повітрям?

      340 Той, кого в Трої тобі…

      Мабуть, сумує хлопчина по втраті матусі? Чи приклад

      Батька Енея і Гектора, дядька, у нього хоробрість[71]

      Давню і духа великого мужність розбуджує знову?»

      Довго вона голосила і сліз безустанні потоки

      345 Марно лила, аж поки із мурів твердині міської

      Вийшов герой, син Пріама Гелен, і з ним почет численний;

      Втішився дуже, пізнавши своїх, і веде їх до себе,

      Розповідає й, що слово, то сльози нестримані ронить.

      Йду й невеличку я Трою знаходжу, Пергам, що на справжній

      350 Має скидатися, висхлий потік, теж названий Ксантом;

      Браму я Скайську пізнав і пороги її обіймаю.

      Вже-бо і тевкри у дружньому місті усі розгостились.

      Цар їх приймає в просторих підсіннях. А серед подвір'я

      Вакхові в жертву приносили вина, столи заставляли

      355 Посудом з золота, чаші з вином з рук до рук подавали.

      Днина минає одна за одною, а вітер в дорогу

      Кличе, і Австер напнув паруси. Отож я звертаюсь

      До віщуна[72] й промовляю до нього такими словами:

      «Трої потомку, божий провіснику, що розумієш

      360 Фебову волю з триніжків і лаврів кларійських, із зірок,

      З голосу птиць, із їх лету швидкого, ану ж поясни нам, —

      Божа-бо воля мені указала цей шлях як щасливий,

      Знаками всі богове мені повеліли своїми

      Прямо в Італію їхать за щастям, у землі далекі.

      365 Гарпія тільки одна Келайна віщує велике

      Лихо нечуване, гнів проклятущий і голод поганий, —

      Що ж тут – питаю – почати, щоб лиха позбутись? Яким же

      Чином я зможу цей труд побороти?» Гелен у відвіті

      В жертву приносить волів, із обрядами згідно, і просить

      370 Божого миру, й здіймає вінець з голови пресвятої,

      Й взявши за руку мене, веде до твоїх же порогів,

      Фебе, збентеженим близькістю бога, – й як жрець провіщає

      З уст божественних до мене: «Послухай, сину богині,

      (Бо ж, очевидно, сили небесні ведуть тебе морем,

      375 Владар богів таку тобі жеребом витягнув долю

      І встановив цей порядок), лиш дещо тобі розкажу я

      З довгої дії, щоб ти почувавсь безпечніше, як будеш

      Їхать по водах гостинних, щоб в пристань авзонську заїхав.

      Більше Геленові знати заказують парки, й Юнона,

      380 Донька Сатурна, пророчити не дозволяє. Найперше

      Знай, що Італію ту, про яку ти гадаєш, що дуже

      Близько вона, і не знаючи, в пристань сусідню бажаєш

      В'їхати звідси, її відділяють далекі країни

      Й довге, далеке і непрохідне бездоріжжя. Ще доки

      385 В'їдеш, то прийдеться в водах Трінакрії вигнути весла,

      Суднами хвилі помірять авзонські, й озера підземні

      Бачити,

71

Гектора, дядька… – Креуза була сестрою Гектора.

72

…до віщуна… – до Гелена.