Чужинець. Сімона Вілар

я пам’ятаю, вона була тобі до сподоби, брате, – байдуже кинув Оскальд. – Ось ти й добий її.

      Він обернувся і вийшов.

      Ясноок бачив, як молодший варяг зняв шолома, і він одразу впізнав ненависне худорляве обличчя Дира. Руді кучерики волосся прилипли до його розпашілого чола, він хижо посміхався.

      – Звісно, доб’ю, присягаюся Валгаллою. Але спершу…

      Чіпляючись за стіну, Вальґерд сповзала на підлогу, спливаючи кров’ю, та Дир підхопив її. Жінка була вищою на зріст, і мала неабияку силу, але зараз Дир легко зламав її опір і шпурнув на скрині. Кілька хвилин він височів над нею, квапливо розпускаючи очкур на шкуряних ногавицях.

      Шия Вальґерд була в крові, золоте волосся також злиплося від крові. Підвівшися з останніх сил, вона зробила одчайдушну спробу відштовхнути насильника ногою, та Дир лише розсміявся. Задерши їй кольчугу і шкуряну підкольчужницю, він заголив живіт і стегна жінки, один бік у якої чорнів запеченою кров’ю. Ривком, зірвавши із жертви решту одягу, він одним рухом розсунув їй ноги і навалився згори.

      Ясноок дивився широко розкритими очима. Бачив, як Дир брутально ґвалтує матір, щось вигукуючи – образливе, зле. Бачив її білу й закривавлену кисть руки, що хапала Дира за коротку руду чуприну. Потім рука безсило впала. Дир же продовжував робити своє, рухаючись усе швидше і швидше.

      Хлопчик не пам’ятав, як знову опинився у кліті. Спершу він заціпенів, не знаючи, що робити. Та ось на очі Ясноокові потрапила його дерев’яна Лісунка. Досить замашна, утім, хлопчикова рука давно звикла до її ваги. Він підняв зброю, коротко змахнув нею і з усього маху огрів насильника по голові.

      У дев’ятирічного хлопчика не так уже й багато сили, а проте Дир обім’як і застиг, завалившись на Вальґерд. Ясноок уперся йому в плече, і, хоча варяг був досить важкотілий, усе ж лантухом сповз на підлогу і залишився лежати нерухомо.

      Ясноок більше не дивився на Дира. Зараз він бачив тільки матір і криваву рану вище її ключиці, крізь яку витікало життя. Очі Вальґерд ще не заскліли і були ясними, ніби вона усе ще жива. Але його мати, прекрасна войовниця, справжня валькірія, вже покинула цей світ. Покинула в час поразки і ганьби. Він лишився сам-самісінький на цілім білім світі.

      Хлопчик не думав, що Дир може опритомніти, що сюди можуть увійти, не помічав пасемець диму, що просочувалися у щілину під дверима. Він довго дивився в мамине обличчя, а потім заходився вдягати її – натягнув шкуряні ногавиці, опустив важку, просяклу кров’ю кольчугу. Потім за північним звичаєм закрив їй очі, стулив і вирівняв губи та стиснув ніздрі, підняв із підлоги її меча і вклав у холонучі руки. Тепер Вальґерд була готова вирушити в дорогу променистим Біврьостом.

      – Мамо… Я йду, мамо. Але я… присягаюся. Присягаюся кров’ю предків, присягаюся своїм місцем у Валгаллі – я ще повернуся. І помщуся за вас із батьком. Вір мені!

      Усе навкруги швидко огортало димом. За дверима раптом почулися голоси.

      Ясноок, мов ласка, прошмигнув у віконце і швидко скотився дахом. Тепер він був коло самого гостроколу. Не роздумуючи, хлопчик перебрався