Чужинець. Сімона Вілар

[11], здобувати славу і багатство разом з іншими руосами.

      Руосами – чи просто русами – їх почали називати тут, у Києві. А раніше, як і всіх, хто приходив з півночі, кликали варягами. Самі ж вони називали себе вікінгами.

      Весь цей час він жив у великому теремі князя Хорива Київського разом із його дітьми, і виховували їх однаково. Коли ж батько з матір’ю повернулися, цілий місяць шуміли великі учти, а потім батько сказав, що далі вони нікуди не підуть, залишаться служити за плату старому Хориву.

      Ясноок був радий, він уже встиг прижитися у Києві й здружився із княжичами. Батько і мати тепер будуть із ним – про що ще можна мріяти?

      Усе почало змінюватися цієї весни, коли у Київ-град припливла лодія варяга Оскальда. Новоприбулих прийняли з великою шанобою, адже Оскальд заявив, що вирушає на південь пошукати військового щастя. Та щось не надто він поспішав устрявати в битви, зате багато часу проводив із київськими боярами та зі старшинами племені полян[12].

      Це чомусь вельми тривожило ярла Еґіля. І хлопчик, за прикладом батька, теж із острахом поглядав на бородатого вікінга в золоторогому шоломі. Надто ж не злюбив він молодшого брата Оскальдового рудого Дира. Дир був на шість років старший за Ясноока, а вже вважав себе улюбленцем богів і великим воїном. Ось хто не проминав нагоди посміятися над сином Вальґерд з його дерев’яною Лісункою! А якось знахабнілий Дир навіть наважився чіплятися до матері, та вже за мить котився по землі, діставши доброго стусана. Рука войовниці була по-чоловічому важкою. Ясноок пам’ятає, як він тоді зміг досхочу посміятися!

      Та невдовзі сталося щось зовсім несподіване. Ясноока з княжичами і княгинею Тьорд серед ночі непомітно вивезли із Києва, наказавши скакати таємними стежками до Вітхольма – кріпості, яку збудував ярл Еґіль на річці Стугні. За її надійними стінами вони і жили до сьогодні.

      Від спогадів Ясноока відволік голосок Мили, яка саме прокинулася. За нею пробудилися й княжичі. Хорив вередливо запросив їсти, і Ясноок теж відчув голод. Скільки ж вони сидять тут у пітьмі?

      Княгиня нарізала хліба, намастила густим медом, розлила по чашах солодкуватий квас із глечика. Попоївши, діти пожвавішали, навіть здійняли грайливу метушню. Тьорд була прикрикнула на них, та раптом застигла, притиснувши руки до грудей і вся перетворившись на слух.

      Тепер і Ясноок розрізняв звуки. Ззовні долинали шум, гамір, грізний гуркіт. За дверима почувся жіночий вереск і плач. Княгиня тужливо скрикнула, піднесла руку до рота, закусивши кісточки пальців. У двері загрюкали і – хвала богам! – пролунав голос Вальґерд:

      – Тьорд, одчиняй! Це я!

      Ясноок першим кинувся до отвору. Звідки й сили взялися відсунути важкий засув! Двері одчинилися, і він насилу встиг підхопити матір, яка, здавалося, от-от упаде. Вальґерд ледве трималася на ногах, притискаючи руку до боку, звідки крізь вічка кольчуги просочувалася кров.

      – Ходімо!.. – покликала вона.

      – А ми? А я?.. –

12

Поляни – слов’янське плем’я, що жило на берегах Дніпра та в пониззях Десни.