Название | Чужинець |
---|---|
Автор произведения | Сімона Вілар |
Жанр | Исторические приключения |
Серия | |
Издательство | Исторические приключения |
Год выпуска | 2006 |
isbn | 978-617-12-4335-4, 978-617-12-4601-0, 978-617-12-4599-0, 978-617-12-4600-3 |
Усе пливло в диму, немов у страшному сні, від якого немає пробудження. Ясноок машинально стискав у руці свою дерев’яну Лісунку – іншої зброї не мав, а з нею все ж почувався надійніше. Та йому й на думку не спало скористатися нею, коли на них знову напали у вузькому переході. Проте мати і Бьорґульф, ставши пліч-о-пліч, відбилися й цього разу. Перелякана на смерть княгиня голосила так, що Вальґерд довелося затиснути їй рота, забруднивши щоки Тьорд кров’ю і сажею.
– Мовчи! Відходити треба тихо.
Вони вже майже проминули довгий перехід, коли позаду пролунали люті вигуки, брязкіт зброї. І нестямний крик княгині. Вальґерд, яка вже стояла на східцях, завмерла, не відпускаючи синову руку, і глухо застогнала. Вона не хотіла оглядатися, не хотіла нічого знати про цю нову небезпеку, тому що сили войовниці вичерпувались.
Ясноок усе ж озирнувся назад. Проходом наближалися незнайомі варяги. Хтось ухопив княгиню і поволік, вона відчайдушно відбивалася, несамовито скрикуючи. Маленьку Милу віджбурнули до стіни, і дівчинка з плачем поповзла, все ще притискаючи до себе ляльку. Старий Бьорґульф шалено рубався одразу з двома воїнами. Обидва княжичі також опинилися в руках ворогів, та старший зараз же вчепився зубами в руку воїна, що роздирав парчу на княгині.
Яснооку все обірвалося всередині, коли розлючений варяг обрушив на княжича секиру і його приятель по дитячих забавах упав під ворожими чобітьми. Що сталося з молодшим із братів, він уже не бачив. Бьорґульф широкою спиною заступив прохід. В одній руці він тримав меч, у другій величезну булаву із шипами, що невідомо звідки в нього взялася. Старий варяг ярла Еґіля бився, як кращий із синів бога війни Одина.
– Вальґерд, утікай!.. – долетів із виру сутички його звіриний рик.
Войовниця на якийсь час заклякла на місці, немов заціпенівши. Усе навколо огортав дим.
– Треба йти!.. – чи то скрикнула, чи то простогнала вона.
Тепер вона знов тягла сина за собою, і він ледве встигав за нею, спотикаючись і падаючи. Його нудило, перед очима пливли кола, їдкий дим роздирав легені.
Несподівано дим порідшав. Мати штовхнула якісь двері. Замкнуто. Вона штовхнула сильніше і голосно вилаялась. Але хлопчик бачив, що вона ледь не плаче. Ще удар плечем, ще один… Вальґерд застогнала, хапаючись за бік.
«Скільки крові!» – охнув Ясноок, кидаючись, щоб підтримати її.
– Мамо! Мамо!..
Тепер настала його черга. Схопивши матір за лікоть, він щосили потягнув її за собою до дальньої кліті, де зберігався челядницький одяг.
– Сюди!..
Маленьке, зроблене з колод приміщення, уздовж стін дебелі скрині, покриті бараницями. Угорі, під даховим скатом, підсліпувате віконце. Ясноок знав, що за ним тягнеться дощатий дах бічної галерейки, прилеглої до кріпосної стіни, а там, за стіною, – пологий спуск до лісу, що розкинувся за Вітхольмом. Колись вони з княжичами гралися тут і навіть потайки вибиралися з фортеці. Ото був переполох, коли спохопилися, що їх нема!
Усе це Ясноок говорив матері