Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

зі свого ліжка та на півгодини вийти до під’їзду??

      Тепла хвиля, що затопила Маркові груди від усвідомлення власної, значною мірою ілюзорної інтелектуальної переваги, поступово відринула, натомість дивне відчуття – Марк не міг визначити, добре воно чи погане – холодною змією заповзло в серце. Хлопець виждав чверть хвилини, а тоді відстукав по клавіатурі:

      Марк 02:44

      зараз?

      

      Соня 02:44

      ага

      Марк 02:44

      навіщо?

      Соня 02:44

      щоб переконатися!!!

      Марк почав набирати «переконатися в чому?», проте стер повідомлення. Що за дурня? Чого вона добивається?

      На екрані висвітилось:

      Соня 02:45

      злякався?

      

      Марк 02:45

      ні

      Хлопець супився та неспокійно покусував нижню губу. «Обов’язково саме зараз – посеред ночі?»

      Соня 02:45

      то що?

      Не випускаючи планшета з рук, Марк зісковзнув з ліжка і підступив до вікна. З висоти восьмого поверху було видно всю західну частину Рівного. Місто спало, тільки по Пушкіна у бік Соборної піднімався білий «седан» – фари гнали перед машиною хвилю жовтавого світла. Марк не розумів, що замислила Соня, і через це почувався невпевнено, підсвідомо вишукуючи в її словах підступ, хитромудру пастку, замасковану показною доброзичливістю. Що їй насправді потрібно? Водночас внутрішні органи неначе розігрівалися від хмільного передчуття. Було щось непереборно заманливе в ідеї вислизнути посеред ночі з квартири, щоб зустрітися з дівчиною.

      Він поклав планшет на підвіконня.

      Марк 02:45

      не знаю… батьки можуть почути (

      Соня 02:45

      

      то вислизни так, щоб не почули!

      Марк 02:45

      куди ми підемо?

      Соня 02:45

      не бійся, ми не будемо виходити з під’їзду

      Марк прикинув, чи зможе вийти з квартири, не розбудивши батьків. Це не здавалось аж такою проблемою. Проблема полягала в іншому. Вроджена обережність укупі із прищепленою Арсеном передбачливістю підказували, що тато чи мама можуть будь-якої миті прокинутися – наприклад, щоби сходити до туалету – й мимохідь зазирнути до його кімнати. Що тоді? Що він говоритиме, коли повернеться? «Тату, мамо, ми із Сонею мандрували паралельними світами»?

      Планшет клацнув, сповіщаючи про надходження чергового повідомлення.

      Соня 02:46

      чого замовк?

      Марк кілька секунд, не кліпаючи, витріщався на екран. Зрештою тепло, що лоскотало нутрощі, переважило.

      Марк 02:46

      ти ненормальна

      але добре

      я виходжу

      Соня 02:46

      ок, зустрічаємося біля ліфта на першому поверсі

      Соня 02:47

      і тільки спробуй не прийти!

      Хлопець нечутно надягнув футболку, вскочив у джинси, вимкнув планшет. Кілька секунд постояв перед кімнатними дверима – згадав про мобілку, озирнувся, але, поміркувавши, вирішив не брати її із собою, – після чого обережно прочинив двері. Клацання ручки у в’язкій тиші квартири пролунало пістолетним пострілом.