Название | Не озирайся і мовчи |
---|---|
Автор произведения | Макс Кідрук |
Жанр | Триллеры |
Серия | |
Издательство | Триллеры |
Год выпуска | 2017 |
isbn | 978-617-12-4077-3, 978-617-12-4076-6, 978-617-12-3865-7 |
Марк дивився на неї широко розплющеними очима й ловив кожне слово. Єхидна посмішка давно щезла, губи – геть як у діда – злипалися в ледь видиму рожеву риску. А Соня дивилася на хлопця.
– Ну що, спробуєш?
«Ти ненормальна, ти… бляха…»
– Ага.
– Усе зрозумів?
– Так.
Марк удруге натиснув кнопку виклику ліфта, вступив до кабіни, розвернувся. Соня стояла навпроти. Чверть хвилини вони мовчки дивились один на одного.
– Уперед, – зрештою промовила дівчина.
Марк натиснув «четвірку». Останнє, що він побачив перед тим, як двері зачинилися, було її обличчя – все ще бліде, неначе щойно видерте із землі коріння. А потім, коли ліфт рушив угору, з-за дверей долинув напружений, заледве не благальний голос:
– Обернися спиною на п’ятому! І після того, що б не трапилося: не озирайся і мовчи!
13
Четвертий поверх зяяв пусткою. Марк не вистромлювався з ліфта. Лише трохи почекав, отупіло розглядаючи щиток із лічильниками електроенергії на стіні навпроти, а потому натиснув «двійку».
«Що я роблю?.. Навіщо це?..»
На другому поверсі – так само порожньо. Двері прогуркотіли, і ліфт поїхав на шостий.
У коридорі шостого поверху не виявилося світла, і Марк мусив напружитися, щоб приглушити зойк, який рвався крізь горлянку. Він раптово зрозумів, що його нерви натягнуті до дзенькоту. Хлопець похапцем натиснув «двійку» та поїхав донизу.
По-справжньому страшно стало, коли кабіна із другого поверху почала підніматися на восьмий. Тієї миті Марк повністю осягнув сутність сказаного Сонею: якби ти повірив, ти б запитав, як повернутися.
(як звідти повернутися?)
Хлопець спробував уявити, що вона зараз робить. Чекає на першому поверсі? Пішки піднімається до себе на дев’ятий? Дурня якась! Невже вона не розуміє: якщо він проїде всі ці поверхи й у результаті нічого не станеться, то лише глузуватиме з неї. Марк пригадав обличчя дівчини: вона не насміхалася з нього й однозначно не очікувала на насмішки над собою. Соня вірила в те, що розповідала.
Страх ковзнув стінками грудної клітини, забився, наче пташка у клітці.
Ліфт досягнув восьмого поверху, двері відчинилися, і Марк відсахнувся, вдарившись спиною об стіну кабіни. Та вже наступної миті тіло залило відчуття полегшення. У коридорі, за дверима ліфта, загорнувшись у кошлатий махровий халат кремового кольору, стояв Арсен.
– Марку?
– Діду?
Кількасекундна мовчанка. Марка тіпало від холоду та переляку. Хлопцю кортіло кинутися вперед й затиснути діда в обіймах, але він