Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

Це призведе, за розрахунками Сагана, до викиду в атмосферу такої кількості диму та пилу, що Земля мінімум на кілька років порине в пітьму. Тоді вперше заговорили про ядерну зиму, а також про те, що вона робить беззмістовними розмови про ядерне стримування, ядерний паритет і превентивні ядерні удари. Тепер розумієш?

      – Не зовсім.

      Арсен поворушив губами.

      – Поява звичайних ядерних бомб зумовлена історичною необхідністю. Я не кажу, що це добре, я кажу, що за тих обставин інакше бути не могло. Поява ж термоядерних – результат одержимості однієї людини. І їхнє існування повністю безглузде: хто б не скинув таку бомбу першим, загинуть усі. Хмари пилу накриють планету, температура впаде, і людство за лічені роки загине від голоду. Такому ми завдячуватимемо винятково Теллеру та його колегам. Зрозумів? – повторив запитання Арсен. – Якби проектувальники термоядерної бомби мислили критично, бомбу не створювали б, оскільки єдиний можливий наслідок її застосування – це зникнення цивілізації. Тому стверджувати, що наука погана, неправильно. Наука – це лише знаряддя, інструмент. Нерозумно звинувачувати інструмент в аморальності, забуваючи про руку, що його тримає.

      – Розумію…

      Марк і його дід одночасно позіхнули.

      – Така відповідь тебе влаштовує?

      – Абсолютно.

      – Тільки не раджу поновлювати цю суперечку з тією кароокою бестією з дев’ятого поверху.

      – Чому? – звів брови Марк.

      – Та! – махнув рукою дід. – Ти однаково її не переконаєш. А так ви ще, дивись, і потоваришуєте.

      – Ми не потоваришуємо!

      – Ну, це ми ще побачимо. – Арсен підморгнув онукові. – А тепер спи.

      Забрав келиха та вийшов з кімнати.

      9

      Марк не кривив душею, відповідаючи дідові, що навряд чи вони із Сонею потоваришують. Він справді думав, що вони більше не перетнуться, а якщо й перетнуться, то не заговорять. Та він помилився.

      Хлопчак майже спав, коли залишений біля вікна планшет коротко завібрував. Марк навпомацки стягнув ґаджет із підвіконня, поклав біля голови на ліжко та розплющив одне око: хтось постукався в друзі у «ВКонтакті». Останнім часом таке траплялося вкрай рідко, тож він розкрив запит і з цієї миті остаточно прокинувся. Соня Марчук пропонувала дружбу. Марк натиснув кнопку «Додати в друзі». Планшет одразу клацнув, сповіщаючи про надходження нового повідомлення.

      Соня 23:55

      Привіт!

      це я

      

      та, що весь вечір заважала дивитися на зорі

      

      Марк 23:55

      привіт!

      не заважала

      все одно хмарно було

      

      Соня 23:56

      мабуть

      але я пишу не через те

      до мене тільки зараз дійшло, що телескоп тобі подарували на день народження

      і мені стало соромно, що я тебе не привітала