Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

is always on my side.

      Don’t be afraid, you’re safe with me,

      Safe as any soul can be… honestly,

      Just let yourself go.

Iron Maiden. Caught Somewhere In Time, 1986[12]

      Вони побачилися знову через три дні, у вівторок, 8 березня.

      Після обіду Марк зайшов до Ніки Терлецької з 8-Б і звично простовбичив на килимку в коридорі, доки дівчина списувала домашнє завдання з алгебри. Неповні квадратні рівняння та теорема Вієта – нічого складного. Марк, особливо не напружуючись, розв’язав усі вправи вчора на великій перерві після четвертого уроку (він міг би дати списати на наступній перерві, проте звично напросився принести завдання Ніці додому).

      О пів на третю хлопець вийшов із під’їзду та, стараючись не дивитися на темну пляму за кілька кроків від ґанку, закрокував до пішохідного переходу. З північного боку до готелю «Мир» тулилися одноповерхові фастфуд-ресторанчик «Тандир хаус» і мінімаркет «Кошик». Пропускаючи автомобілі, Марк пробігся очима по вітринах і на розі за «Кошиком» наштовхнувся поглядом на Соню. Поруч неї стояла довгокоса шатенка у джинсовій куртці та спідниці до землі – Марта з 8-Б. Марк поправив окуляри та примружився. Ні, йому не здалося: дівчата курили.

      Коли хлопець перейшов на інший бік, подруги попрощалися, і Марта рушила вгору по Міцкевича. Соня теж намірилася йти, проте помітила Марка. Вона швидко викинула цигарку й стала чекати.

      Минулі три дні стояла гарна погода, вдень повітря прогрівалося до +15 °C, тож Соня була вдягнена в легку кофту та двобічну жилетку зі штучного хутра з капюшоном; іржаво-каштанове волосся зібране у хвостик під потилицею.

      – Привіт!

      Соня заштовхала руки до кишень жилетки й виставила лікті, перегороджуючи шлях до Пластової. Хлопець зупинився.

      – Як справи?

      – Нормально. Як твій телескоп?

      – У вихідні хочу знову витягти на дах.

      Кілька секунд вони й дивилися, й не дивились один на одного: ковзали поглядами по обличчях, уникаючи зазирати в очі. Відчувалося, що Соні щось крутиться на язикові. Зрештою вона озвалась:

      – Це було там? – кивнула в бік облупленої дванадцятиповерхівки.

      Марк не став озиратися та дурнувато перепитав:

      – Що саме?

      – Адріан привселюдно наклав у штани! – Соня закотила очі. – Не тупи! Ти знаєш, про що я.

      – Там, – насупившись, буркнув хлопець.

      – Було страшно?

      Марк промовчав. На мить йому закортіло відіпхнути дівчину й піти, проте в голові все жахливо змішалося: як завжди зваблива й недосяжна Терлецька, нещодавнє Сонине привітання із днем народження, спогади про Гришину. Ноги мовби приросли до землі.

      Не дочекавшись відповіді, дівчина продовжила:

      – Дуже нервував у слідчого?

      – Ні. Обидва рази зі мною була мама. Поліція не має права допитувати неповнолітніх без дозволу батьків. На першому допиті з нами ще Пап’є-Маше сиділа. І ще шкільний психолог. Це більше тупо було, ніж страшно.

      Через надмірне захоплення тональними кремами й пудрою заступницю директора, завуча з навчально-виховної роботи сорокавосьмирічну Аллу Іванівну Горщар у школі називали Пап’є-Маше. Шкіра на її обличчі незмінно нагадувала пожований папір для аплікацій.

      – А слідчий був чоловік чи жінка? Він запитував, чи це не ти її скинув із даху?

      Марк

12

Якби я сказала, що візьму тебе туди, / Ти б пішов чи ти злякався б? / Час завжди на моєму боці, / Час завжди на моєму боці. / Не бійся, зі мною ти в безпеці, / В безпеці, як і будь-яка інша душа… справді, / Просто наважся піти (англ.). (Iron Maiden, пісня «Спійманий у часі», 1986.)