Зелена миля. Стівен Кінг

Ти якийсь дух-провідник?

      Біттербак кинув миші шматочок сиру, що лишився від його вечері. Він приземлився просто перед Пароплавом Віллі, але той не удостоїв його навіть поглядом, а поплигав собі далі, уперед Зеленою милею, зазираючи в порожні камери.

      – Начальнику Еджкомб! – покликав Президент. – Як ви гадаєте, цей малий паскудник знає, що Ветмора сьогодні нема? Їй-богу, я так думаю!

      У мене теж було таке відчуття… але говорити про це вголос я не збирався.

      Підтягуючи штани, як він завжди це робив після кількох освіжаючих хвилин у нужнику, у коридор вийшов Гаррі, та так і закляк, витріщивши очі. Ту-Ту теж вирячився, і відвисла в посмішці щелепа бридко окреслила м’яку й беззубу нижню половину його обличчя.

      Миша спинилася на місці, яке вже стало звичним для неї, огорнула лапи хвостиком і подивилася на нас. Це знову нагадало мені бачені картини: судді, що виносять вирок безталанним ув’язненим… та чи поставав колись перед судом в’язень, настільки малий і безстрашний, як цей? Звісно, в’язнем його назвати не можна було; він міг приходити і йти, коли йому заманеться. Та все ж ця думка не йшла мені з голови. І знову подумалося, що більшість із нас почуватимуться такими ж дрібними, коли наблизяться до судного престолу Господнього по завершенні життя, але мало хто зможе дивитися так само безстрашно.

      – А щоб мені, – промовив Старий Ту-Ту. – Осьдо він сидить, здоровецький, як не знаю шо.

      – Ту-Ту, це ти ще нічого не бачив, – сказав Гаррі. – Дивись.

      З нагрудної кишені він витяг шматочок цукрового яблука[19], загорнутий у воскований папір. Відламав краєчок і кинув на підлогу. Фрукт був сухий і твердий, тому я подумав, що гостинець поскаче повз мишу. Але наш гість простягнув лапку, недбало, наче людина, що знічев’я ловить муху, і прибив той кавалочок до підлоги. Від захвату й подиву ми всі розсміялися, та так гучно, що миша мала б шаснути з переляку геть. Але нічого подібного – вона й не ворухнулася. Тільки взяла шматочок сушеного яблука в лапи, кілька разів лизнула, а тоді впустила на підлогу й глянула на нас знизу вгору, наче питала: «Непогано, що ще у вас є?»

      Ту-Ту відчинив свій візок, витяг сендвіч, розгорнув його й відірвав шматок болонської ковбаси.

      – Все одно не їстиме, – сказав Дін.

      – Як це не їстиме? – обурився Ту-Ту. – Та ні одна миша ні в жисть не відкажецця від болонської ковбаси! Дурний ти!

      Але я знав, що Дін не помиляється, і на обличчі Гаррі теж було написано, що він це знає. У нас були «літуни» і були постійні працівники. Та миша якось їх розрізняла. Божевілля, але правда.

      Старий Ту-Ту скинув їй шматочок ковбаси, і, ясна річ, миша не схотіла її й торкатися. Тільки раз нюхнула й відступила на крок назад.

      – А хай мені трясця, сучому сину, – ображено промовив Старий Ту-Ту.

      Я простягнув руку.

      – Дай мені.

      – Що? Той самий семміч?

      – Той самий. Я заплачу.

      Ту-Ту дав його мені. Я підняв верхню скибку хліба, відірвав лусточку

19

Інша назва екзотичного фрукта – аннони лускатої.