Зелена миля. Стівен Кінг

він хотів учинити так із якоюсь там мишею. Персі б ніколи й нізащо не зрозумів, чому його вчинок неправильний, і саме це було чудовим прикладом того, чому Персі не годився для роботи, яку він, на власне переконання, виконував.

      На той час, коли Дін досяг кінця коридору, він знову опанував себе і зрозумів, як усе владнати. Персі абсолютно не міг терпіти одного – коли його виставляють дурнем. Ми всі про це добре знали.

      – Лишенько, знову втекла, – сказав він, злегка всміхаючись, глузуючи з Персі.

      Той зиркнув на нього сердито й відкинув волосся з лоба.

      – Думай, що кажеш, Чотириокий. Я злий. Не роби гірше.

      – То що, знов переїзд сьогодні буде? – спитав Дін без усмішки… самі тільки очі сміялися. – Слухай. Коли все повитягаєш, ти не міг би протерти там підлогу?

      Персі зиркнув на двері. Зиркнув на ключі. Подумав про те, як довго, спекотно й без жодного зиску вовтузитиметься в кімнаті з повстяними стінами, доки вони стоятимуть над ним і дивитимуться… всі, з Вождем і Презом включно.

      – Чорт забирай, я не розумію, що в цьому такого смішного, – пробурчав він. – Нам тут мишей не треба. І так паразитів у камерах вистачає, мишей ще бракувало.

      – Ні, Персі, це на твій розсуд, – підняв руки долонями догори Дін. І на секунду йому здалося, розповідав він мені наступного вечора, що Персі може накинутися на нього.

      Але тієї миті підійшов Білл Додж і згладив шорстку ситуацію.

      – Ось, це твоє, – простягнув він Персі пеканового кийка. – На дюйм нижче, і ти зламав би малому засранцеві хребет.

      Груди Персі роздулися.

      – Ага, непоганий кидок був, – погодився він, дбайливо ховаючи свою дубину в дурнуватий чохол. – Я в старших класах пітчером був. Двічі провів гру без хітів.

      – Та що ти кажеш? – сказав Білл, і шанобливого тону в його голосі (хоча коли Персі відвернувся, Білл підморгнув Дінові) вистачило, щоб до кінця знешкодити вибухову ситуацію.

      – Угу, – підтвердив Персі. – У Ноксвіллі всім наваляв. Ті міські піжони не знали, звідки їм прилетіло. Двічі пройшовся. Ідеальна могла бути гра, якби амп[17] не був таким мугирилом.

      На тому Дін міг би все й залишити. Але він був старшим над Персі, а робота старшого частково полягає в тому, щоб навчати. І то був час (до Коффі, до Делакруа), коли він ще думав, що Персі піддається навчанню. Тому він простягнув руку й узяв молодшого за зап’ястя.

      – Раджу тобі добре подумати над тим, що ти зараз робиш, – сказав Дін. Пізніше він мені розкаже, що хотів, аби його слова прозвучали серйозно, але без осуду. Без великого осуду, принаймні.

      Та тільки з Персі цей номер не пройшов. Він був нездатен чогось навчитися… зате зрештою урок отримали ми.

      – Ти чого, Чотириокий? Я знаю, що роблю. Хочу зловити того мишака! Ти що, сліпий?

      – А ще ти перелякав на смертяку Білла, мене і їх, – Дін показав у напрямку Біттербака і Фландерса.

      – І що з того? – весь підібравшись, спитав Персі. – Якщо

17

Суддя в бейсболі – ампайр.