Гра янгола. Карлос Руис Сафон

збитки, що їх зазнало його видавництво через провал роману «Кроки в небо», адвокат підбив короткі підсумки, заявивши мені прямим текстом, що якщо я не повернуся до роботи в шкурі Іґнатіуса Б. Самсона й не підготую рукопис «Міста проклятих» за півтора місяці, то видавництво позиватиме мене за порушення контракту, завдані збитки, шкоду й за щось там іще, за що саме, я вже не почув, бо на той час перестав слухати. Але не всі новини були поганими. Попри прикрість, якої завдала їм моя поведінка, Баридо та Есковільяс зберегли у своєму серці перли великодушності й готові про все забути й укласти зі мною новий союз на засадах дружби й взаємної вигоди.

      – Якщо бажаєте, ми можемо відступити вам на вигідних умовах за сімдесят відсотків від продажної ціни всі примірники «Кроків у небо», які в нас не розійшлися, бо, як ми з’ясували, ця назва не має попиту й ми не зможемо включити її до наступного сеансу обслуговування, – сказав Есковільяс.

      – Чому ви просто не повернете мені права на цю книжку? Адже ви не заплатили мені за неї жодного дуро й не збираєтеся продати жодного примірника.

      – Ми не можемо зробити цього, друже мій, – пояснив Баридо. – Хоча видання вашої книжки й не дало нам ніякої матеріальної вигоди, воно вимагало від видавництва вкладення значних коштів, а контракт, який ви з нами підписали, укладений на двадцять років, тож він автоматично поновлюється в тих самих термінах щоразу, коли видавництво зажадає реалізувати своє законне право. Ви повинні розуміти: ми теж хочемо щось мати. Не все має дістатися авторові.

      Коли він закінчив свою промову, я запропонував трьом кабальєро рушати до виходу власною охотою, інакше я допоможу їм зробити це копняками під зад – вибір за ними. Перш ніж я зачинив двері перед самісіньким їхнім носом, Есковільяс нагородив мене одним зі своїх лихих поглядів.

      – Ми чекаємо відповіді через тиждень або вам кінець, – процідив він крізь зуби.

      – Через тиждень ви й ваш йолоп компаньйон будете мертві, – спокійно відказав я, сам не розуміючи, навіщо промовив ці слова.

      Решту ранку я провів, споглядаючи стіни, аж поки дзвони на церкві Санта-Марія-дель-Мар не нагадали мені, що наближається година моєї зустрічі з Педро Відалем.

      Він чекав мене за найкращим столом у залі, граючись келихом білого вина, який тримав у руках, і слухаючи піаніста, що награвав своїми м’якими, наче оксамит, пальцями п’єсу Енріке Ґранадоса[18]. Побачивши мене, він підвівся й подав мені руку.

      – Вітаю, – сказав йому я.

      Відаль незворушно всміхнувся й зачекав, поки я сяду, потім сів сам. Ми дозволили собі хвилину мовчанки під звуки музики й під поглядами людей зі світського товариства, які вітали Відаля здалеку або підходили до столу, аби привітати його з успіхом, що був у центрі уваги всього міста.

      – Давиде, ти навіть не можеш собі уявити, як мені прикро, що все так сталося, – почав він.

      – Не переживайте, утішайтеся своїм успіхом, – сказав я.

      – Думаєш, для мене це щось означає? Лестощі людей, які самі

18

Енріке Ґранадос (1867–1916) – іспанський композитор і піанист, що використовував у своїй музиці багато іспанських фольклорних мотивів.