Таємна історія. Донна Тартт

бував на бітумних озерах Ла Бреа? – прозаїчно поцікавилася вона.

      – Ні, – відповів я, безпорадний і спантеличений, уп’явшись очима в чарку.

      – Чарльзе, уявляєш, – прокричала вона на кухню, – людина живе в Каліфорнії й ніколи не бувала на бітумних озерах Ла Бреа!

      У проході з’явився Чарльз, котрий витирав руки об рушник:

      – Що, справді? – наче дитина, подивувався він. – А чому?

      – Не знаю.

      – Але ж там так цікаво. Справді, тільки подумай про це.

      – У тебе багато знайомих у Каліфорнії? – питала далі Камілла.

      – Ні.

      – Але ж ти знаєш Джуді Пуві?

      Я сильно здивувався: звідки їй відомо?

      – Ми не дружимо, – відказав я.

      – І я з нею теж. Торік вона шпурнула мені в обличчя пиво.

      – Чув про це, – розсміявся я, але Камілла не всміхнулася.

      – Не вір усьому, що чуєш, – зауважила вона, відсьорбуючи віскі. – Ти знаєш Клоука Рейберна?

      Я чув про такого. У Гемпдені всі каліфорнійці, переважно родом із Сан-Франциско чи Лос-Анджелеса, гуртувалися в одній модній тусовці, і вона крутилася навколо Клоука Рейберна, усі ці знуджені посмішки, сонні очі та сигарети. Дівчата з Лос-Анджелеса, із Джуді Пуві включно, були йому фанатично віддані. Під час різних гулянок саме таких, як Рейберн, можна зазвичай заскочити в чоловічому туалеті за нюханням коксу біля раковини.

      – Вони товаришують із Банні.

      – Як це так? – подивувався я.

      – Перед коледжем училися разом. У школі святого Єремії в Пенсильванії, – Чарльз добряче хильнув зі своєї чарки. – Ці прогресивні школи, їм до вподоби важкі учні, аутсайдери. Після першого курсу Клоук перевівся сюди з якогось універу в Колорадо. Ходив там кататися на лижах щодня, а тому завалив усі предмети. Гемпден – останнє місце на Землі…

      – Для найгірших людей на Землі, – закінчила замість нього Камілла, розсміявшись.

      – Та ну, – протягнув я.

      – По-своєму це таки правда, – заявив Чарльз. – Половина тутешніх студентів навчаються тут, бо деінде просто не пройшли б. При цьому я не кажу, що Гемпден поганий, він чудовий. Можливо, саме через це. От візьми, скажімо, Генрі. Якби його не прийняли б у Гемпден, то він би, мабуть, узагалі ніде не вчився.

      – Неймовірно.

      – Це звучить безглуздо, але він недовчився в школі два класи; ну а скільки універів, по-твоєму, згодилися б прийняти до себе невдаху, що вилетів зі старшої школи? Потім – обов’язкове тестування. Генрі відмовився його складати. Може, він би й потрапив у верхню частину рейтингу абітурієнтів, але в нього якесь естетичне неприйняття цієї тестової системи. Можеш собі уявити, ким він виглядав в очах приймальних комісій? – Чарльз зробив іще один ковток. – Ну а як ти тут опинився?

      Вираз його очей неможливо було прочитати.

      – Програма сподобалася.

      – Гадаю, для нашої приймальної комісії це неабиякий раціональний аргумент.

      Мені бракувало