Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

– істина, на жаль.

      Та як вмира твоя – здається, часе,

      що тільки ти зазнав таку печаль,

      звідколи в груди попіл б’є Клааса!

21

      «Роби добро! У цьому смисл всього.

      Як друг на камінь упаде підтято,

      не полишай у горах одного,

      аби себе й коня порятувати!»

      Так научала ще з дитячих літ,

      так наказала в мить свою останню.

      Клянусь твоїй могилі: доки світ,

      той заповіт святим для мене стане!

22

      Із молока твого я взяв тепло

      в поезію. І чистоту, і совість.

      В ній сяє мудрістю твоє чоло,

      всього життя непогрішима повість.

      І я умру. Та що там не кажіть —

      не вмре добро, воно в онуках скресне!

      І хай мій вірш зі мною щезне вмить,

      все ж материнська доброта не щезне!

23

      Коли я, люди, хоч одне зерно

      на тиху радість висіяв між вами

      (нехай не більше крапельки воно),

      ви не мені подякуйте, а мамі!

      Коли добро приніс хоч раз в житті,

      ви не мені подякуйте, а мамі!

      Коли не кинув друга у біді,

      ви не мені подякуйте, а мамі!

      Коли із книг моїх хоча б ковток

      ти взяв снаги,

      подякуй моїй мамі.

      Кому запав у серце хоч рядок —

      ви не мені подякуйте, а мамі.

      «Учись у Баха, що в минулі роки…»

      Учись у Баха, що в минулі роки

      В прелюди своє горе виливав.

      В співця гірського, що усі мороки

      В нехитрій пісні аж на дно ховав.

      Печаль невдач в твоїй порі смутенній

      Йде хай у музику чи вірш твій – тільки так.

      Чинив отак, біль подолавши, геній

      І невідомий той співець – земляк.

      Пам’яті чегемського ратая

      Ти спину гнув на хліб – така була потреба.

      І труд без нагород був твій найперший брат.

      Ти знав: не падає пшениця з неба,

      А падає на землю з неба град.

      В Чегемі не було ні срібла, ані злата,

      Його земля камінням лиш багата.

      Твоя робота – ось в чім долі суть.

      Твій сон – робота, вдень – знов на роботу.

      Мій пращуре, до сьомого ти поту

      Труждався так, що ні в чім дорікнуть!

      Явою й сном був шмат малого поля.

      На інших була схожа твоя доля.

      А день робочий і вночі був, зваж.

      Не дуже млин веселе сіяв мливо.

      Ти посміхався і казав журливо:

      «Як помремо, тоді й спочинок наш!»

      Це спадок роду – праця ще з дитини.

      Такого скарбу золоті крихтини

      Ти взяв у душу, спину тяжко гнув.

      До крові руки стер, збивав ти ноги,

      Трудився так, що клаптик твій убогий

      Здавався людям більшим, аніж був.

      Весь вік ти горбився, весь вік трудився,

      В аул вертався, танцював, молився,

      Не кров чужу, а піт свій ти пролив.

      Ти йшов і тяжко за соху тримався.

      В любові ти землі своїй не клявся,

      В любові ти не клявся – ти любив.

      І смерть