Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

кпину, ні крихти не мав.

      Він тримався, гадаю так нині,

      Лиш тому, що писав і співав.

      І від нього лиш пісня зосталась

      Та, якою разив він пітьму,

      Щоб братам його доля здавалась

      Ледь світліш, аніж, власне, йому.

      «Сон, щасливий сон мені приснився…»

      Сон, щасливий сон мені приснився

      І над узголів’ям зупинився:

      Юний я, ще все життя мені

      Бігти по Чегемській по ущелині.

      В хлопчику, що так вві сні зорів,

      Сам себе я не пізнав одразу.

      Жодних ще не скоїв я гріхів,

      Ще в житті не каявся ні разу.

      Гори білі білими були,

      Виснуть скелі зусібіч стіною.

      Наді мною клекотять орли,

      І ріка гуркоче піді мною.

      В мене ще доволі є снаги

      Усмішкою світ обдарувати.

      На свої помилки і борги

      Не шукаю божевільно ради.

      Я сміюсь, я не боюсь ніяк

      Промахів, ані підлоти злої.

      Ще для мене не відомий смак

      Картоплини мерзлої гнилої.

      Я іду, спекота не пече,

      Стрічним людям щиро я радію.

      Юний чуб мій ледь набік тече —

      Проти вітру ним стріпнути вмію.

      Певен сили, яблуком хрустів,

      Біг та біг, не почував старіння.

      Не добіг іще я до мостів

      Страху та лихого збайдужіння.

      Я іду – іще ніхто докіль

      В мене кулі не спровадив ниці.

      Ще і сам я на ворожу ціль

      Не здіймав без промаху рушниці.

      Юні безрозумні в мене дні.

      Не січуть багатства й слави зливи.

      Вслід ніхто не кида ще мені

      Слів жорстоких, слів несправедливих.

      Снилося – іду навстріч меті.

      Снилося – ясних пісень співаю

      І того, що жде мене в житті,

      Я собі ніяк не уявляю.

      «Світ знову повен страхів, неспокійний…»

      Світ знову повен страхів, неспокійний.

      Війна десь знову грає в свій ріжок.

      А в горах, тут, мов батько мій покійний,

      Спокійно горець уклада стіжок.

      Сьогодні, як в минулі всі віки,

      Дзвенить коса, кладе в покіс травини,

      І свіже сіно пахне залюбки,

      Аж ним пропахли в небесах хмарини.

      Руйнуються підвалини твердині,

      Біда готова світ сповити в тьму —

      Копиці сіна, скошеного нині,

      Стоять, мов сотні літ колись тому.

      Стоїть косар і, мов його предтечі,

      Словами діда, тож послухай ти,

      Шепоче ліс і лист кладе на плечі,

      Шепоче: «Од життя не утекти!»

      Я бачу: вийшли буйволи юрбою,

      Вигострює орел свій влучний зір,

      Неначе зброї, вогневої зброї

      Не вигадали люди до сих пір.

      Лягає сонце косарю на плечі,

      Палає неба синя дивина,

      Неначе світ, де наступа мій вечір,

      Не нажахала жодна ще війна.

      Граблями підправляє стіг спокійний,

      Поважний горець, мов його стіжок,

      Неначе