Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

що в мені пойменована – не анонімна,

      Та, що по жилах тече моїх

      сонним Сожем і Німаном.

      Очікую часу дружби людської,

      Та не згоджусь, що рідні мови лускою

      Були на рибині людства

      (хіба тут до полемічності?)

      Яка у вічність пливе океаном вічності.

      Листя осіннє жаріє, старечо жовкне,

      Листя весняне кулачки розтуля з жагою

      дитинною.

      І коли навіть мова моя і замовкне,

      То не зробиться мертвою латиною.

      Слова, де кожнісінький звук

      Мов мерзла синичка ронить між тернами,

      Не стануть медичними термінами.

      Цюю мову

      Мусять вивчити знову,

      Щоб дізнатися,

      Як Русь моя, біла

      од весняного квіту

      і кісток непроханої бридоти

      з-під черепастих свастик,

      Вільною волею дорожила,

      Як з братами і сестрами щиро дружила.

      Коли мова моя

      Увіллється в загальний людський океан, —

      Потече в ньому стрімко і стримано

      Теплим Гольфстрімом

      І буде мені серце гріти

      Кожним збереженим словом

      Споконвічна, як жито,

      моя білоруська мова!

      «Частенько ми багато каємось…»

      Частенько ми багато каємось,

      Аж пуп вривається, аж ну

      Од хвилювання заїкаємось,

      Щоб ртуттю стати десь «на нуль».

      А нуль – становища з вигодою,

      Тут тільки нашорошуй слух —

      Підскочиш, як війне погодою,

      Спадеш, як трісне коло вух.

      Земля ж з угір’ями та ямами.

      Покаявся – й минула січ.

      Забули ми, як з покаяннями

      Головоньки спадали з пліч.

      Не застрашні для правди каїни,

      Не встелиш м’яко всім у поті.

      Я спотикаюсь —

      Та не каюсь,

      Щоб не розкаюватись потім.

      Спіднички

      В довгих і тьмавих сукнях

      (Вік-свекор: «І сам не гам…»)

      Понуро було і сумно

      Веселим дівочим ногам.

      Берізками молодими

      Світили крізь морок віків

      І гасли в завійному димові

      На чоботях у парубків.

      Під хмарою сукні —

      сумно.

      Ласкавий який моріг!

      І вік молодий голосує

      За емансипацію ніг.

      В мелодіях катеринки

      Сивий погас заповіт.

      Нарешті зирнули з хитринкою

      Колінця

      на білий світ.

      За модою —

      лиш не спізнитися!

      Стережись, парубоцтво, оман!

      Все вгору спливають спіднички,

      Немов той досвітній туман.

      Не місце тут кислій міні.

      Як сам себе не мани,

      А ніжки в спідничці-міні

      Спробуй-но обмини.

      Здається,

      сиджу на міні.

      Тролейбус

      у космос летить.

      На звабну кульбабу-міні,

      Їй-богу ж, дихну —

      облетить.

      Ну, як обійти стороною

      Спідничок цих грішний плин —

      Поети і астрономи

      Од