Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

жадоби наїдки споживай,

      Без поспіху тягни до столу ложку.

      І з думкою, що визріла в тобі,

      Не поспішай, хай перезріє трошки.

      Трутизна й ліки – роду одного,

      Та в кожного своя є, брате, міра.

      Без міри найгідніших ти не слав, —

      Не гань без міри навіть бузувіра.

      На місяць вознесешся – не дери

      Ти свого носа: сонце завжди вище.

      Як з місця ти почесного зійшов,

      Не марнослов, що йдеш на кладовище.

      Тягар чим важче тисне на плече,

      Тим глибше в землю запускай коріння.

      Та в труднощах ти завжди гідно жив,

      Тож витримай полегші, май терпіння.

      З білоруської поезії

      Ригор Бородулін

      (1936–2014)

      Інтеграли на цеглі

      Мулярам Нафтовуду – студентам вечірнього нафтового технікуму

      П’ять хвилинок перерви ще —

      Олівцями працює бригада.

      На цеглинах шорстких ущент

      Грифель кришиться, прямо досада.

      Метушливий метелик присів,

      На косинці дівочій тріпочеться.

      Як в орнаменті сцени усі —

      У трикутниках, у трапеціях.

      Ширша обрій, мов дівич-сон.

      Рівень виверши – ніжно до щему.

      Пахне вапном комбінезон,

      Весняним хмаровинням, дощами.

      Певно, час вже позбутися роб,

      І далеко над двінською кручею

      Грім басить, ніби наш виконроб,

      Блискавку, мов рулетку, розкручує.

      Весняні пригадаються сни

      Ген

      на верхів’ї будинку

      невтомним їм,

      Як внизу розв’язали вони

      Рівняння з двома невідомими.

      «Славлю скатерку чисту…»

      Славлю скатерку чисту,

      Щойно качалкою скачану,

      Чисту-пречисту,

      Коли її мати в неділю рано

      Застилає на стіл широкий.

      Розправляє роги неспішно —

      Спереду всі чотири,

      Потім розплутує торочки,

      І вони, з найм’якшого льону,

      За пальці шорсткі чіпляються…

      Нарешті почесне місце

      Земних і надземних богів

      Буханець житній займає,

      І скатерть, мов лист кленовий,

      З прожилками складок,

      Бо качалась в чотири скалки, —

      Стає настільною скатертю…

      Софійка

      Не скажуть у Полоцьку:

      Софійський собор.

      Тут його називають ласкаво:

      Софійка.

      Так партизани

      Своїх зв’язкових називали.

      Так гукав я колись

      Доньку сусідську.

      Храм Святої Софії —

      Софійка…

      Тягне руки в блакить,

      Мов дві тополинки сухії,

      Благає, аби громовиця не вдарила

      По засіках заготзерна.

      Хліб щоденний —

      Ячмінь і жито

      Вона затуляє од лютих злив.

      На дверях окутих

      Вухо скоби одтягує

      Замок завушницею пудовою.

      Від