Учень архітектора. Элиф Шафак

віднесемо їх до трупарні й подбаємо, щоб до них там поставилися із належною шаною.

      Султан нічого не сказав. Він подивився на людей, що стояли на колінах перед ним.

      – Архітекторе, чи це один із твоїх учнів?

      Сінан відповів:

      – Так, ваша величносте. Один з чотирьох.

      – Я просив вас прийти самого. Чи мій посланець порушив мою волю?

      – Це моя провина, – сказав Сінан. – Благаю, пробачте мені. У моєму віці мені потрібна допомога.

      Султан на мить замислився над цими словами.

      – Як його звати?

      – Джахан, мій щасливий повелителю. Може, ви пам’ятаєте його як вашого погонича. Він доглядає білого слона.

      – Приборкувач тварин і архітектор, – пирхнув султан. – Як так вийшло?

      – Він служив вашому славетному дідові, султану Сулейману, нехай спочиває він з миром. Побачивши його хист у будівництві мостів, ми взяли його під опіку і вивчили з юних літ.

      Не дуже звертаючи увагу на пояснення, султан пробурмотів немовби до себе самого:

      – Мій дід був великим правителем…

      – О, він гідний хвали, як і пророк, на честь якого отримав ім’я, мій повелителю.

      Сулейман Пишний, Законодавець, Повелитель всіх правовірних і Управитель Святих місць – чоловік, який керував імперією сорок шість зим і провів більше часу на коні, ніж на троні; і нині, хоч його давно було поховано й навіть саван його зотлів, про цього султана згадували тільки пошепки.

      – Нехай буде з ним милосердя Аллаха. Я сьогодні ввечері думав про нього. Я питав себе, що б він зробив на моєму місці… – голос у султана Мурада вперше затремтів. – Мій дід зробив би так само. Іншого вибору не було.

      Джахана охопила паніка: він зрозумів, що султан говорить про мертвих, які лежать у кімнаті.

      – Мої брати з Повелителем Світів, – промовив султан.

      – Нехай небо стане їхньою оселею, – тихо відгукнувся Сінан.

      Запала тиша, доки султан знову заговорив:

      – Архітекторе, мій шанований батько султан Селім наказав тобі збудувати для нього могилу. Чи так це?

      – Воістину, ваша величносте. Він бажав бути похований при Ая-Софії.

      – То будуй. Ставай до праці, не гаючись. Маєш мій дозвіл робити все необхідне.

      – Зрозуміло, мій повелителю.

      – Моя воля така: хай мої брати будуть поховані біля батька. Нехай тюрбе буде настільки прекрасним, щоби століттями й століттями люди приходили молитися за їхні невинні душі.

      Він помовчав і, подумавши, додав:

      – Але… хай воно не надто привертає око. Тюрбе повинно бути відповідного розміру.

      Краєм ока Джахан помітив, як побіліло обличчя вчителя. Він відчув у повітрі запах, чи радше суміш запахів – можливо, ялівцевого і березового хмизу, до якого додавався легкий гострий аромат – може, горіла в’язова деревина. Чи походив він від султана, чи від Сінана, чоловік не міг зрозуміти. У паніці Джахан знову вклонився, торкаючись чолом підлоги. Почув, як султан зітхнув, наче шукав, що іще