Учень архітектора. Элиф Шафак

маючи сили чекати, Джахан виліз нагору, де, на його полегшення, нікого не було видно. Окинувши поглядом доки попереду, він помітив капітана: той розмовляв із чоловіком в ошатному халаті та високому тюрбані. Напевне, вельможа. Коли вони помітили хлопчика, капітан жестом покликав його.

      Джахан переліз благеньку обшивку, зістрибнув – і пішов до капітана та незнайомця.

      – Капітан каже мені, що ти – погонич слона, – сказав вельможа.

      Джахан на коротку мить завагався – так людина переживає скороминущий сумнів перед тим, як збрехати.

      – Так, ефенді. Я прибув із Індостану зі слоном.

      – Правда? – На обличчі незнайомця в тюрбані з’явилася тінь сумніву. – А чому ж ти розмовляєш по-нашому?

      Джахан очікував цього питання.

      – Мене навчили в палаці нашого шаха. Ще трохи я навчився на кораблі. Капітан мені допоміг.

      – Дуже добре. Ми заберемо слона завтра по обіді, – сказав вельможа. – Спочатку треба винести вантажі.

      Джахан, охоплений жахом, кинувся в ноги поважному незнайомцю:

      – Благаю вас, ефенді! Слон недужий. Він помре, якщо ще ніч просидить у трюмі!

      На мить запала здивована тиша, а тоді вельможа мовив:

      – Дбаєш про тварину!

      – Він хороший хлопчик, – сказав капітан; попри усмішку, очі його залишилися холодними.

      П’ятьом матросам доручили вивести слона. Зневажливо зиркаючи на нього, лаючись останніми словами, вони обв’язали тварину мотузками і щосили потягли. Чота не зрушив із місця. Хлопчик, дедалі більше тривожачись, дивився на їхні марні старання. Після довгих роздумів було прийнято рішення не виводити слона ґвалтом, а витягти ящик з ним із трюму. Команда вантажників відімкнула трюм, розкривши велику ляду, причепила троси до чотирьох боків ящика, а другі кінці поприв’язувала до великих дубів. Вантажники приготувалися й всі разом потягли: їхні руки злагоджено тягли трос, щоки надувалися від натуги. За котримсь ривком від ящика відвалилася велика дошка і гучно впала, на диво, не завдавши нікому шкоди. Помалу ящик здійнявся у повітря, потім зупинився. Люди внизу здивовано роззявляли роти, побачивши крізь просвіти між дощок слона; він гойдався у повітрі, немов якесь химерне створіння, напівптах-напівбик – дабат аль-ард, тварина, яка, як стверджують імами, вийде із землі в Судний день. Люди поспішали на допомогу, юрба роззяв збільшувалася, і невдовзі всі навколо або тягли, або дивилися. Джахан метушився, намагаючись чимось допомогти, але не дуже знаючи, як саме.

      Ящик приземлився гучно, страшенно гепнувшись об землю. Слон ударився головою об верхні дошки. Вантажники не хотіли його випускати, боячись, що звір на них нападе. Хлопчику довелося довго їх умовляти та переконувати, що Чота не заподіє лиха.

      Коли слон вийшов, ноги у нього підкосилися. Він упав, як маріонетка, в якої обрізали ниточки. Геть виснажений, Чота не бажав рухатися, він заплющив очі, неначе хотів, аби це місце й люди навколо зникли. Його довго тягли, смикали й підганяли і врешті закинули