Учень архітектора. Элиф Шафак

не показувати. Капітан Ґарет усім і кожному був відомий як ґяур[15] Ґарет чи Делібаш Реїс – капітан Шалена Голова. Він міг сміятися і жартувати з якимось із матросів, а за мить – вихопити шаблю й порубати того на тисячу шматочків. Джахан таке уже бачив.

      Цей морський вовк, який народився у прибережному англійському містечку і якому найдужче смакував добрячий шмат просмаженої свинячої почеревини з кухликом елю, з якихось невідомих причин зрадив свою країну й опинився на службі у флоті Османської імперії, принісши з собою значущі секрети. Відчайдушна хоробрість зробила його любим гостем у палаці й дала Ґаретові власний флот. Султана Сулеймана потішало, що жоден османський мореплавець не нападав на християнські кораблі й не грабував їх так люто й шалено, як цей ґяур. Султан узяв Ґарета під свою опіку, та не довіряв йому. Він розумів, що той, хто наніс своїм товаришам удар у спину, ніколи й нікому не буде справжнім другом. Якщо пустити в дім створіння, що приблудилося до твоїх дверей, перед тим укусивши ту руку, яка його довго годувала, – воно, не вагаючись, зажене ікла й у твоє тіло.

      Коли хлопчик увійшов до кімнати, капітан сидів за столом і виглядав меншим нечупарою, ніж зазвичай. Його борода – помита, зачесана і намащена – тепер була не темно-каштанового кольору, як останніми тижнями, а світлішої брунатної барви, майже руда. Шрам прокреслив його лице від лівого вуха до кутика губ – і рот видавався продовженням тієї рани. Він скинув свою повсякденну брунатну сорочку, а вбрався в іншу – широку, світлу, а також шаровари жовтувато-коричневого кольору; на шиї в нього було бірюзове намисто від лихого ока. На столі перед ним стояв недогарок свічки і лежала товста книга, куди він записував так чи інакше здобуті скарби. Хлопчик помітив: капітан затулив сторінку рукою, хоча потреби в тому і не було. Джахан не умів читати. Із літерами він не дружив, а от із формами та картинками – так. Він малював на всьому, що траплялося під руку: на землі, глині, на телячій чи козячій шкірах. У плаванні він без кінця робив начерки матросів і корабля.

      – Ну от, бачиш, я свого слова дотримав: довіз тебе сюди живим і здоровим, – сказав капітан Ґарет і люто сплюнув.

      – Слон хворий, – промовив хлопчик, дивлячись на посудину, куди щойно приземлився слиз. – Ви не дозволили мені вивести його з ящика.

      – Щойно він стане на тверду сушу, то миттю одужає, – тон капітана став поблажливим. – Та й що тобі до нього? Звір же не твій.

      – Ні, це звір султана.

      – Правильно, хлопче. Якщо ти зробиш, як я скажу, ми всі від того будемо у виграші.

      Джахан опустив очі. Раніше капітан про це вже говорив, але Джахан плекав надію, що він забуде. Як виявилося, не забув.

      – У палаці всюди золото й самоцвіти. Рай для злодія! – сказав капітан Ґарет. – Коли ти туди потрапиш, будеш для мене красти. Тільки не пробуй зразу все обібрати – турки тобі руки обрубають. Братимеш потихеньку, дрібнички…

      – Але ж там усюди варта, я не можу…

      Швидко, як думка, капітан підскочив до хлопчика.

      – Ти

15

Невірний (не мусульманин).