Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

скриньці без ключа і дна,

      Знов зустрічати сірий розсвіт

      Вогнем отрути чи вина.

      Щоб власній вірі непохитній

      Палить лампаду в чорну ніч

      І йти крізь січні в теплі квітні,

       Крізь біль розлук – у радість стріч.

      А перехожим на дорогах

      Без вороття давать дари

      І діставать нові від Бога,

      Коли не вистачить старих.

      Багла – для себе і для друзів-побратимів

      Якогось вітру, сміху чи злоби!

      Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,

       Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —

      І варто буде жити чи вмирати!

      У Варшаві вона очолила мистецьке товариство «Зарево», щодень готувала матеріали, що їх надійні люди будуть поширювати на підсоветських землях України.

      А потім в її невгамовне життя-горіння, у її святу боротьбу за волю і кращу долю свого народу увійшла хоч і загадкова, але вже тоді така знаменита ОУН…

      Та ОУН, в незримих рядах якої вона житиме і боротиметься аж до свого загину… І те – робота в рядах ОУН – буде чи не найкращою сторінкою її воістину героїчного життя.

      Біографи писатимуть: на чужій землі в Олени Шовгенівої, потім Теліги, відбувається перелом, викликаний пережитим у Києві та побаченим у Чехії. Відчувши себе українкою і непримиренним ворогом великодержавності, молода поетеса вступає в ряди Організації українських націоналістів. Вона шукала лицарів в реальному житті, тому й поступила в ОУН.

      Усе – лише не це! Не ці спокійні дні,

      Де всі слова у барвах однакових,

      Думки, мов нероздмухані вогні,

      Бажання – в запорошених оковах.

      Якогось вітру, сміху чи злоби!

      Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,

      Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —

      І варто буде жити чи вмирати.

      Не бійся днів, заплутаних вузлом,

      Ночей безсонних, очманілих ранків.

      Хай ріже час лице добром і злом!

      Хай палять серце найдрібніші ранки!

      Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.

      В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —

      Лише по спеці гряне жданий грім

      І з хмар сковзне – багнетом – блискавиця.

      Кілька сторінок про ОУН

      «Поетесі Валентині Чорній… виповнюється 80 літ. Валентина Миколаївна – член НСПУ з 60-х років, автор книг „Гарна внучка“, „У зеленому садку“, „Люблю ще й досі“. Співавтор збірки невільничої поезії „З облоги ночі“.

      Учасниця бойових дій. Невинна жертва сталінських репресій, віддала ГУЛАГу 10 років свого життя. В кінці 50-х років була реабілітована, але здоров’я непоправно підірвала. Повість про її тяжку героїчну долю написав В. Чемерис» («Літературна Україна», 9 вересня 2004 р.).

      Моя повість про поетесу й чудову людину Валентину Чорну «Державна коханка» свого часу друкувалася в журналі «Кентавр» (№ 5–6, 1992 р.) та в моїй книзі, що так і зветься – «Державна коханка» (Київ, 2005).

      Валентину – у повісті вона виступає під ім’ям Катерина, – заарештували в Дніпропетровську