Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

молодого покоління, не зуміли організувати захист власної держави. «Але розчарування, а з ним біль, досада і спізнений жаль, – писав Є. Маланюк, – прийшли вже в таборах, де була нагода продумати недавнє минуле, особливо читавши Донцова та „Листи“ нещадного своєю логікою Липинського.

      Розчарування в „старших“ довершило нашу політичну свідомість, зробило нас політичне зрілими, але це сталося жахливо пізно, себто коли ми були вже обеззброєні і збройна Визвольна Війна для нас була скінчена.

      Якби ж та політична дозрілість прийшла була вже не на 10, а хоч би на 2–3 роки раніше!

      Прихід політичної нашої дозрілости в розпачливо-таборових умовинах обеззброєного війська і спричинив своєрідну „психічну травму“, яка повела наше покоління в науку (Подебради), в мистецтво, а нашу групу завело в літературу (переважно в поезію)».

      Ці роздуми Євгена Маланюка певною мірою пояснюють і такий феномен, як Празька поетична школа, до якої відносять Юрія Дарагана, Леоніда Мосендза, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Максима Гриву, Миколу Чирського, Олега Ольжича, Олену Телігу та ін.

      Таким було оточення, в якому формувалася Олена Теліга як поетеса і українська патріотка, націоналістка.

      Чому ж українці виявилися неспроможними утвердити і захистити власну державу?

      Одну з причин, чи не найголовнішу, бачили в недостатній згуртованості нації, у відсутності належної волі до перемоги, в слабкості провідників, які орієнтувалися на демократичні методи досягнення мети в той час, як противник застосував брутальну силу. Головним ворогом вважалася Москва, московський імперіалізм, що століттями гнобив Україну і в новому обличчі, в обличчі більшовизму, задушив молоду Українську державу, яка постала в результаті революції 1917–1921 років.

      Отже, щоб досягти перемоги в майбутній боротьбі за незалежну Українську державу, вважали необхідним насамперед, щоб українці усвідомили свою національну окремішність, необхідність з’єднання всіх воль в одну волю, підпорядкування всіх індивідуальних інтересів найвищій меті – боротьбі за націю і національну державу. 1926 року побачила світ праця Дмитра Донцова «Націоналізм», у якій обґрунтовувалась ідеологія українського інтегрального націоналізму, наголошувалось на тому, що лише нація, яка у ворожому оточенні виявиться дужчою і пристосованішою, здатна утвердити себе і вижити. Ця та інші праці Д. Донцова, що друкувалися в редагованому ним «Літературно-науковому віснику», активно обговорювалися в колі Олениних друзів та приятелів. Захоплювалися вони й модною на той час філософією волюнтаризму Артура Шопенгауера та Фрідріха Ніцше.

      Ці ідеї носилися в повітрі, їх вбирала Оленина свідомість, вони відгукнуться в її творах дещо пізніше, коли остаточно сформуються її світогляд і естетична позиція. «А поки що вона молода й щаслива, вона в центрі цікавого товариства, її сміх дзвінкий і веселий, її кохає красивий, ставний козак, справжній лицар». – Надія Миронець.

      Час летів швидко й непомітно.