Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

були дані офіційного документа. А тепер знову надамо слово молодшій дружці – свідкові події. Вона розповідала: «Вінчання було ввечорі в євангелійській церкві. Людей поприходило багато, повна церква. Були там не лише українці, але й чехи. Прийшли подивитись з цікавости на православне вінчання. Бадьоро і радісно співав хор. Молодих обвели тричі навколо аналоя. Священик каже їм урочисті і гарні слова, повні глибокого змісту. При світлі свічок і лямп виринає схвильоване і радісне обличчя молодої. Забулась – про що ми умовлялись напередодні – подивитись, хто стане перший на килимчик, Олена чи Михайло. Бо за давнім звичаєм, той, хто стане перший, буде головою в домі.»

      З церкви молоді поїхали додому, де їх зустріли батьки Олени зі святим образом. Пані Шовгеніва була в білій сукні. Обличчя її було втомлене і виглядало старшим її віку. Зате професор Шовгенів мав вигляд дуже свіжий і молодий. Сьогодні виходила заміж найулюбленіша з його трьох дітей, його Леночка. В родині так і рахувалось: Леночка – «татова дочка».

      Запам’яталося присутнім на весіллі, як після традиційного застілля повиносили столи, звільнили залу, і молода з молодим танцювали козачка. «Олена Теліга виявила свій хист до танцю, – писала Галина Лащенко. – Її танець, особливо її козачок, це не було лише добре технічне виконання певних фігур і па. Вона вся, кожним фібром своєї істоти, віддавалась ритму танцю. Її танець – це було Саме життя, сама радість, самий сміх! Чи ж не мусить бути якраз таким наш козачок?!»

      Кожний крок – сліпуча блискавиця,

      А душа – польовий буйний вітер.

      Розгоряються уста і лиця

      Неспокійним пурпуровим квітом.

      Не впіймаєш! Я – вогонь, я вихор.

      Михайло Теліга не був би й бандуристом (а ним він був від Бога!), якби не ходив разом із своєю бандурою. Куди б не йшов, розповідали знайомі, а бандура вірна у нього за плечем. І на своє весілля він теж з бандурою прийшов. Весільчани просили молодого потішити їх грою та співом, молодий тішив, і тоді здавалось, що не тільки Михайло співає, а й сама бандура граючи, теж співає:

      Взяв би я бандуру

      Та й заграв, що знав.

      Через ту бандуру

      Бандуристом став.

      А все через очі

      Коли б я їх мав.

      За ті карі очі

      Душу б я віддав.

      Оленочко, серце,

      Пожалій мене.

      Візьми моє серце,

      Дай мені своє…

      І тієї ж миті злетів над весіллям голос молодої – альт її чарівний:

      В саду гуляла, квіти збирала,

      Кого любила – причарувала.

      Причарувала серце і душу,

      Тепер до тебе ходити мушу.

      Ходити буду, любити буду…

      Весілля гуляло і співало, співало й гуляло. І ще довго над притихлими в надвечір’я Подебрадами лунало завзято, як весільчани розходилися з весілля:

      Ой летіла горлиця через сад,

      Через сад, гей!

      Розпустила пір’ячко на весь сад,

      Гей,