Евотон: 180. Андрій Крижевський

Майкл відкрив панель управління Помічником на своїх лінзах і подумки активував тепловізор: простір між Ферруанцями заповнили ув’язнені – рухливі червоні силуети. Звісно, лінз з тепловізорами у них не було, а режим невидимості вмикали для кожного з них перед тим, як вони покидали камеру. Другий захід безпеки.

      Землянин рушив разом з Ферруанцями праворуч, до ліфта-платформи, який зупинявся біля зовнішнього краю балконів із синім підсвічуванням. Щойно Майкл зупинився, виникли й ущільнилися поручні ліфта.

      На тридцять п’ятому поверсі очільника другої Формації чекав Пшемислав – представник Покоління, відповідальний за колонію другої Формації. У цій же будівлі містилася колонія першої Формації, керівник якої мав таку ж посаду.

      Майкл роздивлявся Пшемислава: зріст – десь метр сімдесят п’ять, середньої довжини розтріпане каштанове волосся, іскристі карі очі. Округле з чіткою лінією підборіддя обличчя освітлювала щира усмішка, примушуючи Майкла посміхнутися у відповідь. Поляк був його близьким другом…

      – Пшемиславе! – тепло промовив американець.

      – Майкле! Чудова краватка! – весело відзначив поляк.

      Хлопці потиснули один одному руки і дружньо обнялися. Ферруанці залишилися біля ліфта-платформи, а земляни відправилися в коридор за номером п’ятдесят п’ять.

      – Дівчину й чоловіка доправили сьогодні. Вже сім годин перебувають у камері. Передали мені, оскільки їх затримали абсідеуми, а не поліція Ради…

      – Так, я в курсі. Вихопив з поля ще до того, як мені доповіли… І відразу відправився до Відірваного…

      Пшемислав затримав Майкла і довірливо запитав:

      – Питання як до друга… Слухай, а ти не забагато собі дозволяєш? Очільник абсідеумів все-таки… Два роки тому жодне явище у Всесвіті не викликало стільки страху і паніки, як він і його інопланетна банда…

      Увагу очільника другої Формації привернула вільна камера з правого боку.

      – Зараз, почекай… – Майкл сердечно стиснув лікоть поляка й упритул підійшов до входу в приміщення.

      Подолавши прозорий стабільний буфер, він опинився у викривленому просторі: нейтральним евотонам, які генерувалися речовиною, що знаходилася всюди в межах камери, задавалися відкоректовані значення мірності. Але вибірково… Параметри частинок американця й інших предметів, якби такі були тут, не зазнавали змін. Тому реально в об’єкті простору було більше. Одначе зовні так не здавалося. Для спостерігача ззовні об’єкт зберігав свої початкові пропорції. А все тому, що щойно евотони перетинали встановлену межу – їхні значення поверталися в початкову точку.

      Майкл відчував справжню насолоду… У цей момент він прагнув усвідомити, що перебуває не тільки в деформованому просторі, а й у такому ж Всесвіті. Землянин уявляв його межі, що одночасно є межами чорної діри, яка для непідготовленого спостерігача із зовнішнього Всесвіту не могла вміщати простори нашого неосяжного дому.

      Американець