Евотон: 180. Андрій Крижевський

що кандидат не перетинався з очільниками ні першої, ні другої Формацій.

      – Кандидат може мати знайомство лише з одним з них, але не з двома! – безкомпромісно заявив Майкл.

      – Паралельно попереджається ситуація масового виникнення знайомств у момент діставання доступу – такий собі спам для розсіювання фокусу. Однак і тут таїться небезпека. Я її виразно бачу.

      – Яка?

      – Хорхе… Алон… Тобіас…

      – Я збагнув хід твоїх думок. Проте скажу тобі ось що: їм право доступу надають…

      – Так, – перебив його аравієць, – все Покоління і весь склад Ради без винятку. Але довіра, Майкле, є одним з найнебезпечніших недоліків на Землі.

      – А втім, ризик – нікчемний…

      Аравієць промовчав.

      Хлопці увійшли до просторої зали, яка викликала в Алі певні сумніви. Слід зазначити, що, попри вік, Покоління виглядало по-дорослому. Десь років на двадцять… І ця обставина стосувалася не тільки зовнішності… Причиною цьому послужила якась програма, яка задіювалася разом із трансформацією землян, ініційованою дванадцять років тому в Норвегії.

      Хлопці, зробивши декілька кроків, зупинилися. Майкл скористався паузою і поправив краватку, яка елегантно відсвічувала різними кольорами.

      – Я тут вперше… Зала здається набагато більшою, ніж насправді!

      – Подарунки… Небачені подарунки… – монотонним голосом промовив Вархунд. Інопланетянин сидів за столом на антигравітаційній подушці і проглядав якусь інформацію на голограмах. Перед ним на блакитному напівпрозорому фоні відображалися графіки, таблиці, масиви тексту. Варто було землянам почати рух в його бік, як прибулець негайно ж все заховав.

      – Так, Алі, – аравієць остовпів від слів абсідеума. – Подарунки, яких ви не заслужили. І які ви приймаєте раніше належного терміну. Порушуєте…

      – Достатньо лекцій! – прогримів американець, на що Алі широко розплющив очі. Аравієць ніколи не бачив главу своєї Формації настільки суворим. – Ти все сказав! Знаєш, чому ми прийшли?

      Вархунд напружено стиснув кулаки й заплющив очі від напливу емоцій, що справило враження навіть на Майкла.

      – Тому, що якась істеричка грубіянила й чинила опір моїм підлеглим під час стандартних процедур затримання порушників. Звісно, – абсідеум вперше повернув голову до представників Покоління й розтиснув кулаки, – я в курсі.

      – «Спроба покинути місце злочину шляхом виходу з радіуса ураження евотонуванням…» – здається, саме так прозвучало з вуст тобі подібних. Летальні наслідки! Відколи це перетворилося на підставу для вбивства?!

      – Землянин хотів уникнути відповідальності! – залізним голосом відповів абсідеум. – Залишитися безкарним!

      – Простір, Вархунде, Простір – кращий кат! Тобі це відомо! Вісімдесят перший рівень все-таки!

      Абсідеум уже насилу контролював себе і протяжно промовляв кожну літеру:

      – Але ваші закони дозволяють моїм підлеглим грати роль катів.

      – Вбивство