Облиш мене. Ґейл Форман

до лікарні. Їй сказали, що завтра ж відрядять когось до неї, та записали її до Луки.

      На вулиці падала злива. А отже, на кухні протікає вікно. Вона знайшла в коморі відро та поставила його туди, де текло. Її мати сиділа за столом із чашкою чаю, розмовляючи по телефону, мабуть, із Гербом Цукером. Це не виглядало так, ніби вони обговорювали кардіологічні проблеми. У певний момент вона підвела очі.

      – Телефон пищить.

      – Либонь, його треба зарядити.

      Потім задзвонив телефон Мерібет. Це був Джейсон.

      – Що сталося? – запитав він.

      – Ми не сплатили податків, – сказала Мерібет.

      – Що?

      – Податки. Повернення, платіжки, усе це лежить на столі у вітальні разом з усіма іншими листами, які ти не спромігся відкрити.

      – Чорт, Мерібет, ти мене налякала. Я думав, сталося щось лихе.

      – Так, сталося щось лихе. Ми не сплатили податків.

      – Щось лихе та неминуче. Припини хвилюватися через дрібниці.

      – Смерть і податки. Чомусь вони злилися докупи, – сказала Мерібет.

      – Про що ти говориш? – запитав Джейсон.

      – Це не дрібниці! – заплакала Мерібет.

      – Спробуй об’єктивно сприймати речі, – порадив чоловік.

      Об’єктивно? Як тобі ця об’єктивність? Мерібет уявила, як б’є Джейсона кулаком у лице.

      – Вони не посадять нас до в’язниці, – сказав він. – Ми просто заплатимо штраф абощо. Все буде добре.

      – Все буде добре? Ти взагалі роззирався навколо останнім часом?

      – Так.

      – І це схоже на те, ніби все добре?

      – Ну, загалом, так.

      – Якщо ти, до біса, ще не помітив, то мені робили операцію з шунтування.

      Він помовчав.

      – Я помітив. І тобі стає краще.

      – Мені не стає краще! – Тепер вона кричала у слухавку. – Мені стає гірше!

      – Лікар сказав, що ти одужуєш. Ти просто занадто нервуєшся.

      Нервується? Звісно, вона танцює на дошці для серфінгу та жонглює ножами, поки всі інші переймаються звичними справами. Але ця справа не була звичною. Вона зазнала відкритої операції на серці. І, попри те, що там думав Джейсон чи лікар Стерлінґ, їй не ставало краще. А якщо вона не одужає… Як вони впораються? Коли Джейсон навіть не може сплатити кляті податки.

      – Я тебе ненавиджу! – крикнула Мерібет. Вона вимкнула телефон і жбурнула його через усю кімнату, зарилася головою під подушку та плакала, аж поки не заснула.

      11

      Їй наснилася вода. Вона чула її дзюрчання. Приплив та відплив хвиль.

      Дзвін. Вона його відчувала. Уві сні йшов дощ. Дзвін. І в її кімнаті.

      Тоді її ліжко почало трястися й вона почула вереск Лів:

      – Прокидайся! У нас воші! Прокидайся мерщій!

      Вона ледве розплющила очі. Над нею стояла Лів разом з Оскаром та Ніфф Спенсер. Усі троє були мокрючі до нитки.

      – У школі сталася перевірка, – пояснила Ніфф.

      – Ми намагалися додзвонитись, але в тебе постійно був автовідповідач, отож я вирішила відвезти їх додому.

      Те пищання. Це був сигнал дзвінка