Облиш мене. Ґейл Форман

тиждень?

      – Вона допомагає. По-своєму. Вона – додаткова пара рук. І ти ж знаєш, вона вільна.

      Жінка подивилась у вікно. Вони їхали додому. Вона одужувала. Лікар це тільки-но підтвердив. Отже, чому їй було так тоскно? Чому їй так закортіло вп’ястися в шию Джейсона та змусити його благати не вбивати його?

      Джейсон поцілував її у скроню.

      – Я ж казав, що все обійдеться. Ще тиждень чи два, і все повернеться до норми.

      8

      Її мати була в захваті від пропозиції залишитися:

      – Мені так весело з вами.

      Мерібет вичавила з себе посмішку. Та подякувала.

      – А якщо я допоможу тобі заощадити твої тяжко зароблені гроші, які ти витрачаєш на няньок, тим краще. Навіть зі страхуванням, я пам’ятаю, яких збитків завдавали твоєму батькові витрати за рахунками. Тим паче, ти не працюєш…

      – Я ще працюю, мамо, – сказала Мерібет. – Я на лікарняному.

      Насправді вона не була впевнена, чи то був лікарняний. Можливо, це була відпустка через недієздатність? Мабуть, їй варто зателефонувати до менеджера з добору персоналу.

      – Але ж ти працюєш не повний день, – сказала мати. – А заробіток Джейсона…

      Джейсон працював головним архівістом у музичній бібліотеці. Для нього то була робота мрії – він навіть переїхав із Сан-Франциско заради неї, – але зарплатня виявилася жахливо низькою, принаймні для Мангеттену. Колись Мерібет поскаржилася матері на те, що вона не розуміє, навіщо компанія здійснює цю складну операцію з переміщення робітника, щоб зрештою виплачувати йому прожитковий мінімум. Відтоді її мати ставилася до них так, ніби їм було дуже далеко до добробуту.

      – Знаєш, – вела далі мати, – ось чому я переконалася в тому, що твій батько залишить тобі гроші у спадок. За три місяці до того, як у нього стався серцевий напад, я ніби знала наперед.

      Мерібет усе ще посміхалася. Це було так, ніби її лице зашпаклювали гіпсом.

      – Я сподівалася, ти купиш гарний будинок на ці гроші, – підбила підсумок мати. – Можливо, на околиці, як дочка Еллен Берман.

      – Та, в якої рак грудей?

      – Ти не можеш звинувачувати в цьому околицю міста.

      – Ми не хочемо жити на околиці, мамо.

      – Ну, можливо, якось ти зможеш працювати трохи менше. Я впевнена, що Елізабет щось вигадає. Вона завжди така щедра до тебе.

      – Дякую, що зробила з мене вбогу.

      – О, я не це мала на увазі. Я просто хочу, щоб ти менше працювала. – Вона замислилася, насупивши брови. – Я сподівалася, що для тебе це стане сигналом тривоги.

      – Сигналом тривоги?

      – Герб Цукер мав серцевий напад, утратив чотирнадцять кілограмів та почав медитувати.

      – Мені варто втратити чотирнадцять кілограмів і почати медитувати?

      – Ні, ти завжди була дуже худа. Але тобі варто переосмислити своє життя. Переглянути пріоритети.

      Мерібет розуміла, що мати взялася співати свою стару сумну пісню про біляче колесо, яким було її життя. Одначе материні скарги не підтримували її, а тільки змушували відчувати провину.

      – Мої пріоритети