Облиш мене. Ґейл Форман

сума за перевірку дорослої частини родини. Її мати у шкарпетках тихо зайшла до спальні.

      – Мені здалося, чи я чула двійнят?

      – Їх відправили зі школи з вошами, – відповіла Мерібет. – Треба комах позбутися.

      – Гадаю, допоможе керосин.

      – Ні, він не допоможе. Нам потрібен шампунь від Pantene та спеціальний гребінець, як ось цей. – Вона показала на екран. – Ти можеш задля мене збігати до аптеки?

      Старша жінка перевела погляд на вікно. Надворі йшов огидний сірий заливний дощ.

      – У таку негоду? Я думаю, мені не варто виходити.

      – Але хтось має сходити.

      – Попроси Джейсона.

      – Він сьогодні працює поза офісом. І приїде дуже пізно.

      – Хіба не можна замовити з доставкою?

      – Аптека «Райт Ейд» не має доставки.

      – Ти не можеш замовити через комп’ютер? – Її мати вказала на екран.

      – Можу, але його не привезуть учасно. Я маю вивести їх до завтра. Дітей не пустять до школи, поки вони не будуть чисті.

      – Хіба Джейсон не може привезти гребінець сьогодні ввечері, а ти зробиш це завтра?

      – Завтра вечірка на честь Геловіну! – крикнула Лів з іншого кінця хати.

      – Ми не можемо пропустити вечірку! – волав Оскар.

      Мерібет зітхнула.

      – Я піду по гребінець.

      – Гадаю, тобі не варто виходити в таку негоду, – сказала її мати. – Це не кінець світу, якщо вони пропустять одну вечірку.

      Почувши це, близнюки розплакалися. Мерібет потягнулася за пальто.

      Пробираючись крізь дощ, Мерібет кілька разів подумала про те, що вона спить. Ця думка заспокоювала її, бо якщо так, то все це не відбувалося насправді. Тоді вона не була на вулиці в дощ, не йшла до аптеки. Коли в місцевій аптеці «Райт Ейд» не знайшлося потрібного гребінця, вона ледве не заплакала. Фармацевт зласкавилася над нею та продзвонила всі сусідні аптеки вздовж вулиці.

      Мерібет приволокла все потрібне додому. Справа, що, якби вона була здорова, забрала б п’ятнадцять хвилин, цього разу зайняла майже годину. Вона була наскрізь мокра, змерзла та виснажена, ніби життєві сили полишали її.

      Удома вони обрали фільм – «Зачарована» – і всі троє всілися на диван. Спершу вона взялася за Оскара, бо він був більш слухняним. Він хитав головою під «Пісеньку веселого прибирання», поки Мерібет, одну по одній, виймала огидних істот. Через півгодини вона все ще виймала гнид.

      – Коли настане моя черга? – запитала Лів.

      – Я вже втомився, – сказав Оскар.

      – Чому б тобі не відпочити хвильку? – запропонувала її мати. Мерібет приєдналася до них і також дивилася фільм, ніби це був сімейний вечір кіно.

      Мерібет пішла прочистити гребінець і вилити воду з відра під вікном. Вона подумала, що треба викликати майстра, щоб він іще раз законопатив щілину у вікні, хоч це ніколи не допомагало надовго.

      Вона зволожила волосся Лів та почала вичісувати клубочки.

      – Ааай! – заверещала Лів, смикаючись так сильно, що мало не вдарила головою Мерібет. – Мені боляче!

      Якомога обережніше, вона спробувала знову. Лів підскочила.

      – Я