Облиш мене. Ґейл Форман

його дітьми-підлітками, які навчаються в пансіоні. А Мерібет досі орендувала горішній поверх, де вони з Елізабет мешкали двадцять років тому. Вона б хотіла переїхати, купити будинок десь у Брукліні, але нью-йоркська нерухомість була для неї далеким потягом, на який вона давним-давно запізнилася. Вона хотіла би бути завбачливішою, як-от Елізабет, котра, щойно Мерібет із Джейсоном вирішили жити разом, зголосилася виїхати та купила собі дешеву квартиру в кварталі Мітпекінґ, що виросла у вартості в чотири рази до того, як вона продала її та переїхала до Тома.

      – Матусю! Я зараз покажу тобі свій костюм.

      До кімнати забігли Лів та Оскар, слідом за ними ввійшов Джейсон із переможеним виглядом. Побачивши Елізабет, діти зупинилися, намагаючись упізнати її, імовірно, по слайд-шоу на комп’ютері, які вони бачили.

      – Ким ти будеш? – запитала Елізабет у Лів.

      – Гарненькою відьмочкою, – відповіла Лів.

      – Як це – гарненька відьмочка? – поцікавилася Мерібет.

      – Почекай. Я тобі покажу. – Лів побігла до своєї кімнати.

      – І я покажу, – сказав Оскар услід сестрі.

      Елізабет встала.

      – Джейсоне, – сказала вона, вітаючи його дружнім поцілунком у щоку.

      – Елізабет, я дуже радий тебе бачити, – відповів Джейсон. Він пішов перевірити електронну пошту.

      Повернулася Лів у своєму костюмі, який був радше вульгарним, аніж гарненьким. Він був десь на п’ять розмірів більшим, отож його треба було перешивати. Чудова робота, Джейсоне.

      – Вона схожа на одну з тих жахливих королев краси серед дітей, – прошепотіла Мерібет, поки Лів красувалася перед дзеркалом.

      – Як на мене, то більше скидається на гнома-повію, – мовила Елізабет.

      – О, Боже. Ти маєш рацію.

      Вони посміялися секунду, легко, як раніше.

      – Матусі робили операцію, і вона каже, що їй боляче сміятися, – зазначив Оскар. Він був одягнутий у поліціянта, а це робило його захист матері ще милішим.

      – Все добре, Оскі. Це Елізабет. Ти її пам’ятаєш? – запитала Мерібет.

      – Вона – найкраща подружка матусі, а зараз керує журналом, у якому матуся працює, – пояснила мати Мерібет, повертаючись із вином.

      Вона обернулася до Елізабет.

      – Дати їй таку роботу було надзвичайно щедро з твого боку.

      – Я мала забрати її, поки хтось інший цього не зробив, – відповіла Елізабет. – Вона найкраща в бізнесі.

      Мерібет це оцінила, їй завжди подобалось, як Елізабет вдається впоратися з її мамцею. Як зараз, коли мати Мерібет поставила келих вина перед Елізабет, а Елізабет накрила обідок пальцями, аж поки мати ледве не налила їй на руку, а потім прийняла вино так, ніби чекала на нього вже давно.

      – Ти можеш принести нам трохи мінеральної води, мамо? – запитала Мерібет.

      – Звісно! – защебетала мати.

      – До речі, щодо роботи. Мабуть, я зможу повернутися до неї з наступного тижня, – сказала Мерібет, хоча це було занадто оптимістично. Навіть душ усе ще потребував величезних зусиль.