Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

перед однією з елегантних шафок.

      Перелік моделей із золота був ширший. Продавчиня показувала годинники через горизонтальну вітрину.

      – Мені подобається ось цей, – показав я на масивний годинник із жовтого золота.

      – Модель Ballon bleu, корпус із жовтого золота, вісімнадцять каратів, золота коронка, оздоблена блакитним сапфіром кабошон.[4] Двадцять три тисячі п’ятсот євро.

      Здавалося, вона анонсує ціну з наміром повідомити, що моя кишеня таку модель точно не потягне. Вона ж бавилась зі мною, спокійнісінько принижувала.

      Мене це зачепило… викликало в мені потребу зреагувати, вийти із заціпеніння.

      Вона ж була впевнена, що, чіпляючи мене подібним чином, мало не послугу мені робила.

      – Я хочу його поміряти, – сказав я так сухо, що аж сам собі здивувався.

      Нічого не відповівши, продавчиня послухалась, а я, побачивши, як вона виконує моє бажання, раптом відкрив у собі геть нову емоцію, досі невідоме мені задоволення. Може, це і є смак влади?

      Я надягнув годинника, мовчки подивився на нього п’ять секунд та оголосив свій вердикт:

      – Надто масивний.

      Я зняв його й простягнув їй, одразу повертаючись до інших моделей.

      – Оцей хочу! – показав я, не давши їй часу покласти на місце попередній.

      Вона пришвидшила рухи тонких пальців; червоний лак на нігтях відбивав блиск світла, і від того природне сяйво годинників видавалося ще яскравішим.

      Я несподівано відчув у собі загадкову силу, яка невідь звідки й узялась. І раптом відчув потребу впануватися.

      – І той я також поміряю! – сказав я, показуючи на наступний, аби примусити її тримати заданий мною ритм.

      Я не впізнавав самого себе. Моя сором’язливість десь поділася, я дедалі більше опановував владну позицію в розмові. Зі мною відбувалося щось досі незнане. Я почав смакувати тріумф.

      – Тримайте, пане.

      Я із сумом подумав, що вона відчула до мене повагу лише тоді, коли я почав вимагати. Я виявив нову для мене владність – і вона припинила дивитися на мене так пихато. Вона стояла, потупивши очі на годинники, і виконувала, що я їй казав. Я тримався струнко, з висоти свого зросту споглядаючи на її похилену голову та вправні пальці, що акуратно та жваво переставляли годинники.

      Не знаю, скільки часу тривала та сцена. Я вже не був собою – то й загубив відчуття реальності. Був на новій території егоїстичного задоволення, невідомого мені лише годину тому. Дивне відчуття всемогутності – ніби важка кришка зіскочила з коробки мого життя.

      – Годі, вертайся.

      Важкий голос Дюбрея різко повернув мене на землю.

      Не кваплячись, я завершив свою справу. Вона напросилася мене проводжати й ішла за мною. А я йшов до виходу, обводячи приміщення поглядом генерала, що оглядає завойовані землі. Приміщення наразі здавалися менші, атмосфера – банальною. Чоловіки в чорних костюмах відчинили мені двері, дякуючи за візит. І всі бажали мені гарного вечора.

      Я вийшов на вулицю – і всі мої почуття потонули

4

Кабошон – різновид гладкої огранки коштовних або напівкоштовних каменів, за якої верхній частині самоцвіту надають округлої форми, нижній – пласкої або випуклої.