Название | Кладовище домашніх тварин |
---|---|
Автор произведения | Стівен Кінг |
Жанр | Ужасы и Мистика |
Серия | |
Издательство | Ужасы и Мистика |
Год выпуска | 1983 |
isbn | 978-966-14-9545-5,978-966-14-9548-6,978-966-14-9653-7 |
Еллі кинула через плече дивний, страдницький погляд на батьків, ніби благаючи їх спинити цей болісний процес, але, ймовірно, те, що вона побачила в їхніх обличчях, переконало малу, що час вийшов і все, що потягне за собою цей перший день, таке ж неминуче, як і прогресування артриту в Норми Крендал. Дівчинка відвернулася й увійшла в автобус. Двері з драконячим хрипом зачинилися. Автобус від’їхав. Рейчел заридала.
– Заради Бога, годі, – попрохав Луїс. Сам він не плакав. Але дуже вже хотів. – Це ж лише на півдня.
– Півдня – це вже погано! – залементувала Рейчел і заплакала ще дужче. Луїс обійняв її, і Ґейдж для зручності оповив руками шиї батьків. Коли Рейчел плакала, Ґейдж зазвичай заходився також. Але не цього разу. «Тепер наша увага буде тільки для нього, – подумав Луїс. – І, чорт забирай, він це чудово розуміє».
Вони з тривогою чекали на повернення Еллі. Пили багато кави, обговорюючи, як може пройти її перший день. Луїс пішов у задню кімнату, яка мала стати його кабінетом, і не робив нічого корисного, окрім як ліниво перекладав папірці. Рейчел абсурдно рано почала готувати обід.
Коли о чверть на одинадцяту задзвонив телефон, Рейчел кинулася до нього і видихнула в трубку: «Алло!», перш ніж пролунав другий дзвінок. Луїс застиг у коридорі між своїм кабінетом і кухнею, цілком певний того, що це вчитель Еллі вирішив повідомити їм – Еллі не справляється. Шлунок громадської освіти не зміг перетравити її, тож просто виплюнув. Але це була всього-на-всього Норма Крендал, яка дзвонила розповісти, що Джад щойно зібрав останню кукурудзу і вони можуть прийти набрати трохи собі. Луїс узяв сумку і перетнув дорогу, а тоді насварив Джада за те, що той не покликав його на допомогу.
– Усе’дно ця куурудза ні гівна не варта, – відповів Джуд.
– Будеш так говорити, коли я піду, – кинула Норма. Вона вийшла на ґанок з холодним чаєм, старовинною версією кока-коли, на таці.
– Пробач, моя голубко. Мені соромно.
– Повірте, йому ніц не шкода, – промовила Норма до Луїса і сіла, скривившись від болю.
– Бачив, як Еллі сідає в автобус, – сказав Джад, запалюючи «Честерфілд».
– З нею все буде гаразд, – додала Норма. – З дітьми майже завжди все гаразд!
«Майже», – подумав Луїс похмуро.
Та з Еллі і справді все було гаразд. Вона повернулася додому опівдні, радісна й усміхнена, її блакитна парадна сукня дзвоником граційно коливалася над здертими гомілками. (З’явилася нова подряпина на коліні, яка перевершувала попередні.) В руках у неї був малюнок чи то двох дітей, чи то двох ходячих кранів, шнурок на одній з туфель розв’язався,