Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

надовго.

      Стежкою з кам’яною бруківкою Луїс вийшов на узбіччя дороги. Він перечекав, доки вантажівка і ще п’ять машин за нею, що рухалися в напрямку Бакспорта, проїхали.

      Тоді підняв руку в короткому прощальному салюті, перетнув вулицю (дорогу, нагадав він собі, дорогу) і зайшов до нового дому.

      Усередині було тихо й віяло сном. Здавалося, що Еллі зовсім не ворушилася, а Ґейдж спав у колисці у своїй улюбленій позі: розпластавшись на спині неподалік від пляшечки. Луїс зупинився подивитися на сина. Раптом його серце сповнилося такої любові до дитини, що, здавалося, в ній чаїлася небезпека. Він пояснював це сумом за домівкою, за чиказькими місцями та обличчями, яких більше нема поруч. Тепер їх розділяло стільки миль, що вони неначе перестали існувати. Усе змінюється значно швидше, ніж раніше… Раніше, коли ти обирав собі місце і прикипав до нього. Була в цьому частка істини.

      Він підійшов до сина. Оскільки його ніхто не бачив, навіть Рейчел, поцілував свої пальці і провів ними по щоці малого, просунувши руку крізь прути ліжечка.

      Ґейдж чмихнув і перевернувся на інший бік.

      – Спи спокійно, синку, – промовив Луїс.

      Він швиденько роздягнувся і вмостився на свій бік ліжка, яке наразі складалося лише з двох матраців на підлозі. Денна напруга поступово минала. Рейчел не ворушилася. Скупчення розкритих коробок нагадувало фантасмагоричне громаддя.

      Перш ніж заснути, Луїс зіп’явся на лікоть і визирнув у вікно. Їхня кімната розташовувалася у передній частині будинку, а вікна виходили якраз на дім Крендала. Було надто темно, щоб розгледіти обриси, однак чітко виднівся вогник цигарки. «Досі там», – подумав Луїс. Він ще довго може так просидіти: старі сплять дуже сторожко. Мабуть, вони завжди на варті.

      Але на варті чого?

      З цими думками Луїс і провалився в сон. Йому снилося, що він у парку «Світу Діснея» і керує сліпучо-білою вантажівкою з намальованим на ній червоним хрестом. Ґейдж сидів поруч, і було йому щонайменше років десять. Черч примостився на торпеді[15] і роздивлявся своїми зеленими очима Луїса, Мейн-стрит біля вокзалу 1890-х років та Міккі Мауса, який потискав руки зграйці дітлахів. Їхні тоненькі довірливі рученята губилися в блиску його білих рукавичок.

      7

      Наступні два тижні родина була дуже заклопотана. Мало-помалу Луїс почав втягуватися в нову роботу (наскільки це було можливо, поки університет не заповнили десять тисяч студентів, серед яких було багато хворих на венеричні хвороби, безліч нариків і алконавтів, зациклених на оцінках задохликів чи тих, хто сумує за вперше так надовго покинутою домівкою. З дюжину дівчат, переважно анорексичок. Звісно, коли всі вони одночасно заїдуть у кампус, роботи буде більше). І поки Луїс призвичаювався до посади голови медичної служби Університету штату Мен, Рейчел облаштовувалася в новому помешканні.

      Ґейдж, постійно набиваючи ґулі й синці, звикав до нового середовища; певний час у нього страшенно збився графік сну, але вже до середини другого тижня він почав

15

Приладова дошка.