Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

Ти тримаєшся своєї стежини, і все гаразд. А варто з неї зійти – і ти вже вскочиш у халепку. Варто згубитися, і за тя’ вже собак пошлють.

      Вони рушили далі. У Луїса вже сильно ломило спину через малого, який там сидів. Час від часу Ґейдж хапався за батькове волосся й активно висмикував його жмутками. Або ж бадьоро гупав його по нирках. Ще й комарі постійно крутилися біля обличчя і шиї та нестерпно гули.

      Стежина вилася вниз, петляючи поміж старими ялинами, проривалася крізь колючі зарості ожини та густі чагарники. Далі довелося брести якоюсь тванню, і Луїсові черевики хлюпали по багнюці та стоячій воді. А в одному місці їм довелося переходити болотисту місцину, перескакуючи з купини на купину. Це було найгірше. Тут стежка знову пішла вгору і дерева нагадали про себе. Здавалося, що Ґейдж якимось магічним чином набрав із десять фунтів,[18] а температура повітря підвищилася на десять градусів. Піт заливав Луїсові обличчя.

      – Як ти, любий? – запитала Рейчел. – Хочеш, я понесу його трохи?

      – Ні, все гаразд, – відповів Луїс. І це справді було так, хоч серце й гупало, як скажене, у нього в грудях. Ну звісно, він же більше звик призначати фізичні вправи, а не виконувати їх.

      Джад ішов поруч з Еллі. Її жовтогарячі штани та червона блузка яскравими плямами виділялися на тлі тінистого темно-зеленого мороку.

      – Лу, як ти думаєш, він точно знає, куди йде? – прошепотіла Рейчел низьким, трохи стурбованим голосом.

      – Точно.

      Джад бадьоро гукнув їм через плече:

      – Майже прийшли… Тримаєшся, Луїсе?

      «Боже мій! – подумав Луїс. – Старому за вісімдесят, а він же і не спітнів навіть!»

      – Усе гаразд, – відказав Луїс трохи роздратовано. Гордість змушувала його відповідати саме так, навіть якби прямо зараз він упав з інфарктом. Він усміхнувся, підтягнув лямки рюкзака і рушив далі.

      Вони піднялися на другий пагорб, і стежина заглибилася в чагарі у людський зріст заввишки. Вона звузилася, і Луїс побачив, як Джад і Еллі проходять під аркою, збитою зі старих, поточених зливами дощечок. На них ледь-ледь виднівся чорний напис:

КЛАДВИШЧЕ ДОМАЖНІХ ТВАРИН

      Луїс і Рейчел обмінялися здивованими поглядами і пройшли під аркою. Вони підсвідомо взялися за руки, неначе прийшли сюди одружуватися.

      І вдруге за цей ранок Луїс був безмежно здивований.

      Тут не було килима з голок. Вони опинилися в ідеально рівному колі скошеної трави до сорока футів у діаметрі. З трьох боків його оточував густий підлісок, а з четвертого – бурелом. То була велика кучугура повалених дерев, моторошна й загрозлива водночас. «Той, хто наважиться продертися або перелізти через неї, мав би натягнути залізний суспензорій[19]», – спало Луїсові на думку. Галявина рясніла надгробками, зробленими, вочевидь, самими дітьми з усього, що вони могли десь роздобути, – дощок від ящиків, будівельного сміття, розплющених бляшанок. Посеред галявини, обрамленої непрохідними чагарниками, де кожне деревце вперто боролося за крихти сонячного світла, ці дрібні

18

10 фунтів ~ 4,54 кг.

19

Спеціальна підтримувальна пов’язка для мошонки у вигляді мішечка. Застосовують при деяких захворюваннях мошонки, а також при спортивних вправах та верховій їзді.