Стократ. Марина Дяченко

тебе напоїв і розпанахав тобі спину. Ліва лопатка, Лисе Узгір’я.

      – Так, – вона нервово повторила свій жест. – Крові було… багато.

      – І почалася різанина на Лисім Узгір’ї, – крізь зуби пробурмотів Стократ.

      Він заплющив очі; тисячу років жили поряд два роди. І раптом піднялися в ножі. Родина на родину, село на село; не було іншого пояснення, крім уродженої люті горян. Тисячу років, мовляв, жевріла під сподом ця лють – і раптом прокинулась у всіх разом, від дитини до старого…

      – Навіщо він це зробив, Світ?

      Дівчина мовчала.

      – Ти ж думала про це, – сказав Стократ. – У тебе був час подумати. Навіщо він це зробив?

      – А чому ви мене не питаєте, пане? – раптом подав голос Правила Пристойності. – Я ж у той час уже був у замку! Я теж можу…

      Стократ підняв брову. Поранений замовк і опустився на подушки.

      – Лисе Узгір’я від нас далеко, – тихо сказала дівчина. – Батько хотів… повторити цей… досвід. Він хотів утвердити… свою владу над світом. Це ж страшна, величезна влада…

      Так, подумав Стократ.

      – А хто зашив? – він подивився на дівчину. – Рана зашита.

      – Та він же й зашив, – вона говорила так тихо, що знову довелося читати по губах. – Коли побачив, що… ну, вона…

      Стократ сів поруч з нею на край ліжка й обійняв за плечі. Правила Пристойності, зрозуміло, всю дорогу боявся до неї торкнутися. До неї довгі роки ніхто не торкався – якщо не брати до уваги володаря Грана з ножем і вугіллям, та ще ґвалтівників на узліссі. Стократ обійняв її, не домагаючись, нічого не бажаючи натомість, і вона моментально це відчула.

      І через мить перестала відсторонятися.

      Правила Пристойності на ліжку роззявив рота. Потім закрив. Потім ображено відвернувся.

      – Світ, у ті дні хтось був поруч з тобою? Яка-небудь доглядальниця, нянька… сліпа баба?

      – Н-ні. Він боявся, що люди довідаються.

      – І він знову тебе замкнув?

      – Т-так. Мене замкнули в іншій кімнаті, без вікон. Їжу почали подавати крізь віконце… Ну, спина загоїлася, звісно.

      Стократ обійняв її міцніше. Власне, це єдина розрада, яку вона могла прийняти і якої потребувала; шкіра на спині загоїлась, залишивши шрам. Кривава різанина припинилася, коли по обидва боки полягли найкращі, найсильніші, любимі сини й чоловіки, щасливі батьки. Але миру на Лисім Узгір’ї немає й більше бути не може…

      Стократ поморщився. Важлива думка крутилася навколо голови, як муха.

      – А потім? – він подивився на чоловіка поверх дівочої маківки. – Дан, ти можеш, будь ласкавий, розповісти?

      Правила Пристойності дуже зрадів ввічливому ставленню:

      – Потім володар Вивір прислав листа. Не знаю, що він написав, однак Гран замкнувся у себе й… Чорний став од злості. А ввечері…

      – А ввечері, – дівчина підняла лице й подивилася знизу вгору. Трав’яний відвар уже діяв на повну силу, на щоках у неї проступив рум’янець. – Батько… Тобто володар Гран тоді сам напився. Він був дуже п’яний, дуже. Я його таким не бачила.

      Сам прийшов до мене. Приніс жаровню.