Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

Ерни було раєм, для Герди лиш місце роботи! Вона ненавидить ресторани, якими Ерна так захоплюється! Я врятований! Слава Богу! «Червоний млин» із своїми божевільними цінами враз опускається в люк, як Гастон Мюнх з міського театру у ролі духа Гамлетового батька.

      Натомість в моїй уяві постають чудові тихі дні з бутербродами й власноручно приготованим картопляним салатом. Просте життя! Земне кохання! Спокій душі! Нарешті! Про мене, хай навіть квашена капуста! Квашена капуста теж буває чудова. Наприклад, з ананасом, зварена в шампанському. Щоправда, сам я такого ще не куштував, але Едуард Кноблох запевняє, що це страва для королів і поетів.

      – Добре, Гердо, – стримано кажу я. – Коли ти так хочеш, поїдемо в ліс.

VIII

      Село Вюстринген рясно прикрашене прапорами. Ми зібрались тут усі – Ґеорґ і Генрих Кролі, Курт Бах і я. Будуть освячувати пам’ятник полеглим воїнам, куплений у нашій фірмі.

      Священики обох віросповідань сьогодні вранці урочисто відправили заупокійну – кожен за своїх полеглих. При цьому на боці католицького священика була явна перевага: в нього й церква більша, і яскравіше розмальована, і вікна засклено різнобарвним склом, і ладан, і парчева риза, й служки в червоних з білим стихарях. А в протестантського священика тільки й є, що каплиця з голими стінами та звичайними вікнами, і зараз, поруч з католиком, він стоїть, як бідний родич. На католикові пишне мереживо, його оточує хор хлопчиків, а протестант – у чорній сутані, оце й усі його шати. Як фахівець реклами, я мушу визнати, що тут католицизм набагато перевершив Лютера. Він звертається до уяви, а не до інтелекту. Католицькі священики одягаються, як чарівники первісних племен, а католицька служба своїм настроєм, барвами, запахом ладану, пишними обрядами, одне слово, своїм оформленням – неперевершена. Протестант відчуває це. Він худий, в окулярах, а католик рум’яний, огрядний, з гарним сивим волоссям.

      Кожний зробив для своїх покійників усе, що міг. На жаль, серед полеглих є також два євреї, сини торговця худобою Леві. За них нікому помолитись. Коли зайшла мова про те, щоб покликати рабина, обидва священики рішуче запротестували. До них приєднався й голова Союзу ветеранів війни, відставний майор Волькенштейн, антисеміт, переконаний у тому, що війну програно тільки через євреїв. Але спитайте його – чому, і він одразу ж назве вас зрадником народу. Він заперечував навіть проти того, щоб прізвища братів Леві було висічено на меморіальній дошці, твердячи, що вони, напевно, загинули далеко від фронту. Кінець кінцем його таки умовили. Сільський староста використав весь свій вплив. Річ у тому, що його власний син 1918 року помер у Верденбрюкському тиловому лазареті від грипу, не побувавши на фронті. Батькові ж хотілося, щоб і прізвище його сина було висічено на меморіальній дошці як прізвище героя, тому він заявив, що смерть є смертю, а солдат солдатом – ось чому братам Леві було відведено два нижніх місця на задній стінці пам’ятника, саме там, де, напевно, задиратимуть лапи собаки.

      Волькенштейн одягнений у погану форму кайзерівських часів. Це, правда, заборонено, але хто йому може перешкодити? Дивні