Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

і Артур молодший знає це.

      Артур старший – низенький чоловік з гострою борідкою і жвавими очима.

      – Отже, йоги, – весело каже він, підсуваючи мені купу книжок. – Я тут відклав для вас усе, що в нас є. Йоги, буддизм, аскетизм, чревовіщання… Ви хочете стати факіром?

      Я кидаю на нього сердитий погляд. Ще один стрілець, котрий цілиться в моє розбите серце. Але з твоїм дешевим зубоскальством я справлюсь, ти не Ґеорґ!

      – В чому зміст життя, пане Бауер? – суворо питаю я.

      Артур очікувально дивиться на мене, як пудель.

      – Ну?

      – Що ну?

      – Де сіль? Ви ж розповідаєте якийсь анекдот?

      – Ні, – холодно відповідаю я, – це анкета для спасіння моєї молодої душі. Я звертаюся з цим запитанням до багатьох людей, особливо до тих, хто мусить знати відповідь.

      Артур перебирає пальцями бороду, як струни арфи.

      – Ви що, серйозно серед понеділка, в робочий час, морочите людей отакими безглуздими запитаннями та ще й відповідь на них хочете мати?

      – Авжеж, – відповідаю я. – Мерщій кажіть свою думку! Отже, ви теж не знаєте! Ви, незважаючи на всі свої книги!

      Артур пускає бороду і хапається за волосся.

      – Боже, чим люди клопочуться! Обговорюйте такі речі в своєму клубі поетів!

      – В клубі поетів цим запитанням тільки надають поетичної форми. А я хочу знати правду. І хочу ще знати, для чого я існую і чому я не черв’як?

      – Правду! – бурчить Артур. – Правда годиться хіба що для Пілата. А мені вона ні до чого. Я книгар, чоловік і батько, і цього мені досить.

      Я дивлюсь на книгаря, чоловіка й батька. На правій щоці в нього вискочив прищ.

      – Отже, цього вам досить? – різко кажу я.

      – Досить, – рішуче повторює Артур. – Часом навіть забагато.

      – А в двадцять пять років рам цього теж було досить?

      Артур витріщає на мене свої голубі очі.

      – В двадцять п’ять років? Ні, тоді я ще чимось хотів стати.

      – Чим? – з надією питаю я. – Людиною?

      – Власником книгарні, чоловіком і батьком. Людиною я й так був. А от факіром – ні.

      Завдавши мені такого нікчемного удару, він запобігливо поспішає назустріч дамі з пишними обвислими грудьми, яка просить роман Рудольфа Герцога. Я нашвидку перегортаю книжки про щастя аскетизму і відкладаю їх набік. Удень людина значно менше схильна до таких речей, ніж уночі, на самоті, коли їй не залишається нічого іншого.

      Потім я підходжу до полиці з книжками про релігію й філософію. Вони – гордість Артура Бауера. Тут у нього зібрано майже все, що людство за кілька тисячоліть передумало про зміст життя. Отже, за якихось там кількасот тисяч марок можна мати вичерпну інформацію про це – власне, навіть за менше, десь за двадцять чи тридцять тисяч марок, бо коли зміст життя хтось здатен пізнати, то для цього досить однієї книжки. Але де вона? Я оглядаю полиці вздовж і впоперек. Відділ надто великий, і це мене раптом приголомшує. Скидається на те, що з правдою і змістом життя поводяться, ніби з рідиною для волосся: кожна фірма хвалить свою, як найцілющішу, але Ґеорґ Кроль, котрий перепробував кожну з них, все одно