Одинадцять хвилин. Пауло Коельйо

ділом записалася на вранішні курси французької мови, де зустрілася з людьми найрозмаїтіших вірувань, релігій та віку, чоловіками в різнобарвному одязі переважно з золотими нитями, вплетеними в рукав, жінок, чиї обличчя постійно затуляла густа вуаль, дітьми, які вивчали мову значно швидше, ніж дорослі, – хоча мало би бути навпаки, адже дорослі мають значно більший досвід, ніж діти. Вона була горда довідатися, що всі знали її країну, карнавал, самбу, футбол і найславетнішого в усьому світі чоловіка, якого звали Пеле. Спочатку вона щиро хотіла допомогти їм і намагалася поправити їхню вимову (його звуть Пелé! Пелééé!), але незабаром відмовилася від свого наміру, тим більше, що її теж чомусь називали Марі, а не Марія, неможливо відучити чужоземців від цієї дурної звички – обов’язково перекручувати всі імена й бути абсолютно переконаними, що вони вимовляють їх правильно.

      Пополудні, щоб попрактикуватися в мові, вона здійснила першу прогулянку цим містом із двома назвами, знайшла й купила неймовірно смачний шоколад, купила сиру, якого їй ніколи не доводилося куштувати, бачила височезний фонтан посеред озера, бачила сніг, по якому не доводилося ступати жодному з жителів її міста, бачила лелек, ресторани з каміном (хоча вона не заходила в жоден, вона бачила вогонь, який там палахкотів, і це давало їй приємне відчуття втіхи). Вона з подивом відзначила, що не всі вивіски рекламували годинники, там були також вивіски банків – хоча вона так і не второпала, навіщо тут стільки банків, адже жителів тут було не так багато, до того ж вона рідко бачила, щоби хтось заходив до цих установ, але вирішила не розпитувати нічого.

      Три місяці Марія цілком віддавалася своїй роботі, а потім її бразильська кров – хтива й сексуальна, як вважають у всьому світі – зашумувала, і вона закохалася в араба, що вивчав французьку мову з нею на курсах. Ця пригода тривала протягом трьох тижнів, і нарешті вона вирішила відкласти всі справи й зійти на гору неподалік Женеви. Коли наступного вечора вона з’явилася на роботу, Роже наказав зайти до його кабінету.

      Як тільки вона переступила через поріг, її негайно було звільнено, щоб не подавала поганого прикладу іншим дівчатам. Роже в істеричному гніві прокричав, що вже не раз терпів такі розчарування, що бразильським жінкам довіряти не можна (о Боже, що за манія – все узагальнювати!). Вона стала запевняти його, що вчора просто захворіла, що в неї була гарячка через різницю температур, проте Роже їй не повірив, сказав, що знов поїде до Бразилії шукати їй заміну й що ліпше організувати шоу з югославськими танцівницями, які набагато гарніші й більш відповідальні.

      Марія, хоч і була ще дуже молода, проте дурною себе не вважала й не хотіла здатися так відразу, а надто після того як її арабський коханець сказав, що у Швейцарії закони, які регулюють трудові відносини, є дуже суворими, і вона може заявити, що її використовували для рабської праці, оскільки кабаре залишало собі більшу частину її платні.

      Вона знову прийшла в кабінет Роже, цього разу розмовляючи досить зрозумілою французькою мовою, у словнику якої було й слово «адвокат».