Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій

місцевим населенням чудернацькою сумішшю англійської та арабської, але основні меседжі я надсилав жестами. Ми чудово розумілись! Хіба що важко було потім удома відборкатися від звички переконливо махати руками перед обличчям співрозмовника і зображувати пальцями предмети. У нотатнику я наводитиму діалоги такими, якими вони були в моєму сприйнятті.)

      Приблизно за півгодини я без проблем дістався порту і, просто шаленіючи від легкості першого досвіду, звернувся до вартового з питанням, де сам пором і куди йти за квитками. Маленький вусатий араб з автоматом уважно й не кваплячись подивився на мене, запитав, звідки я, потім помовчав трохи, набрав по локальному телефону боса (він потицькав пальцем у телефон, підморгнув і сказав: «Один момент, спитаю в біг-боса!»), а я крутив головою навсібіч і дивувався, що навколо немає людей. «Або вже зайшли, або ще не прийшли, або…» Піт на спині миттєво став холодним: думка, що порома може й не бути – господи, це ж Єгипет! – чомусь аж ніяк не спадала. Я не мав жодного плану щодо такої ситуації, а коли в мене немає плану, то я дуже нервуюсь. Я важко сів на наплічник і закурив сигарету. Охоронець нарешті вийшов із будки, стрельнув кілька сигарет і підтвердив мої найгірші передбачення – порома сьогодні точно не буде. Його точно не буде і завтра. Можливо, він буде післязавтра, але це не точно. А от що точно, так це те, що я не знав, що робити далі. Звісно, в Єгипті з грошима не пропадеш, зрештою, ще можна на все плюнути, доїхати на таксі до аеропорту і встигнути на літак… «Ходімо до біг-боса: він добре говорить англійською, він тобі допоможе!» – раптом сказав охоронець. За мною прийшов ще один араб з автоматом (немає сенсу писати весь час «араб-араб» – там усі араби, – тому я писатиму про них, як і про всіх інших людей). Бос, як і належить босу, був товстим і з вусами, чимось схожий на Саддама Хусейна, – за подорож я бачив багато людей, схожих на Саддама Хусейна. Очевидно, серед арабів це поширений тип. Біг-бос детально розпитав, звідки я, куди їду і чого хочу. Я не менш докладно – наскільки міг – розповів, що я з України, їду до Йорданії до батька. «Твій батько – араб?» – здивувався він. «Ні, але він довго працював на Середньому Сході військовим аташе, потім звільнився і залишився там жити», – сказав я правду. «Он як! – знову здивувався біг-бос і розгублено погладив вуса. – Пором до Агаби йде з Нувейби кожного дня о третій – сьогодні ти вже не встигнеш. До Нувейби звідси недалеко, сядеш на рейсовий автобус і доїдеш, автовокзал поруч». Автовокзал він спочатку назвав: «гарадж», а потім уточнив: «бас-стейшен», але я й без перекладу зрозумів, що «гарадж» – це автовокзал. Слова – найменше, що цікавило мене в житті, мабуть, тому я так і не досяг маминої мрії досконало вивчити англійську. Мені довелося пошкодувати про це в перший же день, не кажучи про інші. З розмови з біг-босом я виніс ще один урок – не треба детально розповідати про справжню мету своєї подорожі, це викликає подив, зайві запитання і марнує час.

      Єгипет. Нувейба. Єврейські діти, Пурім, порт. 4—5.03.

      Невеличкий