Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій

світ провалиться в темряву. Так і трапилося. Ви всі були частиною Мене. Тепер Я думаю над тим, як відокремити лишку. Це по-перше.

      Я намагався бути справедливим. Насправді, справедливість Мені не потрібна, але Бог також повинен пристосовуватись: так влаштований Всесвіт. Звісно, це не єдина мета Мого існування, але щодо тебе, людинко, то Я – є, і цього достатньо. Це по-друге.

      Ти відчуваєш у Моїх словах біль і співчуття? А дарма.

      Увага, а тепер безпосередньо оголошення: Бог відміняє життя після смерті. Сьогодні рівно з полудня рай та пекло зачинені на переоблік людських душ. Назавжди. Хто не встиг, Я не винен. Лишилося двадцять шість хвилин. Час пішов.

      Остап

      Нотатки з мандрів

      Україна. Київ. Столиця нашої багатонаціональної Батьківщини. 17.01.

      Лист починався невимушено: «Любий синку!..» Нічого собі. Я жодного разу в житті не те що не бачив – ніколи навіть не чув голосу батька, і от тепер, коли минуло стільки років, він мені пише: «Любий синку! Остапе! Пише тобі твій батько, якого ти ніколи не бачив, навіть ніколи не чув мого голосу, але це лише одне з тих непорозумінь, якими сповнене життя…» До цього листа я вважав, що найгірший почерк на світі в мене, але тепер, із великими труднощами читаючи кожну літеру, почав сумніватися. Через шість-сім рядків я зрештою втямив батьківську версію абетки: «У цьому короткому листі складно розповісти, чому все так склалося, до того ж це схоже на виправдання, а я не хочу виправдуватися. Люди, які виправдуються, приречені на жалість і зневагу, а мене менше за все треба жаліти – я прожив цікаве й насичене подіями життя. І зневажати мене за це чи ні – ти вирішиш сам. Та про це ми, сподіваюся, поговоримо, коли буде нагода, а зараз – до головного. У бандеролі, окрім листа, ти знайдеш банківську картку. Рахунок зареєстрований на твоє ім'я, там трохи грошей – 2 тис. американських доларів, та цього достатньо, щоб здійснити подорож. Банківські автомати є тут далеко не на кожному розі, тож краще половину грошей зняти готівкою.

      5-го березня тобі треба бути в місті Петра, це в Йорданії, в готелі «Валентина». Там тобі стане зрозуміло, що робити далі. Перед тим, як доберешся до Амману, обов'язково подивись на кам'яні могили, кам'яну мапу, кам'яне Небо і кам'яну воду. Будь уважним, придивляйся до дрібниць та прислухайся до людей. Не бійся перетинати кордони – насправді це лише лінії на мапі та серці. Намагайся не випускати з уваги деталі – це важливо. Я знаю, що мої пропозиції здаються вкрай несподіваними і, може, на твій погляд, синку, десь безглуздими…»

      Тут я розсміявся. Чай мій прохолов, у вікно було видно вулицю, скуту січневим морозом і вітром. Дійсно, важко сперичатись, безглуздішого, навіть маразматичнішого листа я ще не отримував! І хто це написав? Мій батько?! Людина, яку я вважаю давно мертвою. Якщо не фізично, то, так би мовити, для мене особисто – точно. «…Але не поспішай із висновками, синку. Можливо, зазирнувши в цей куточок планети, ти відкриєш для себе щось нове й не пошкодуєш про вчинене. Я пропоную пригоду, цікаву