Все, що я хотіла сьогодні…. Ірен Роздобудько

знала. Але щоб ось так… ні сіло ні впало побачити його зблизька…

      Мені здавалося, що в цього світу немає обличчя – одна суцільна пляма.

      Яку треба зчистити.

      Або обходити десятою дорогою. Дивно, що саме сьогодні мені випало зіткнутися з ним і зазирнути за обриси плями.

      Я уявила, як здивується Вадим, якщо, скажімо, мене тут зґвалтують і вб'ють. Рано чи пізно стане відомо, що «слухняна дівчинка», порядна дружина і чесна працівниця відвідувала кубло (щоправда, не дуже схоже на класичне) і, можливо, була в ньому постійною гостею…

      Я зареготала.

      – Ти чого? – розгубився Сюр.

      Як я могла йому пояснити? В цю мить я майже хотіла, щоб усе так і сталося!

      Я уявила розпач і роздратування Вадима, здивування всіх, хто знав мене такою, якою я була. Оце буде сенсація! Єдина сенсація в моєму нудному і правильному житті.

      – Готово! – крикнув із кухні Марек.

      Сюр підморгнув мені й повів за собою на кухню…

9 годин 47 хвилин

      Рудий тримав у руках столову ложку, Бляха набирав з неї каламутну рідину в шприц.

      – І що далі? – запитала я в Сюра.

      – Нічого. Будемо культурно відпочивати. Ввечері підемо на дискотеку.

      – І це все?

      – А ти чого хотіла?

      Дійсно, чого я хотіла? Якої такої пригоди?

      – Хочеш спробувати? – запитав Бляха.

      – Hi, – сказала я.

      – А навіщо тоді ти сюди приперлась? – запитав Рудий, намотуючи якусь ганчірку вище ліктя.

      Раптом мені стало нудно. Так нудно, хоч вий.

      – Просто так… – сказала я. – А тепер я йду, бо мені нудно з вами.

      Розумію, що це було не дуже чемно.

      – Слухай, вкоти цій курці пару кубиків, щоб не була такою гордою, – сказав Рудий. – Завтра сама прибіжить… А я потримаю.

      Він почав наближатися до мене.

      Сюр реготав у кутку.

      Марек дивився своїми чорними очима й мовчав.

      Я знизала плечима, розвернулась і повільно пішла до коридору, де висів мій білий плащ. Подумки я згадувала, як відчиняються двері.

      За спиною чула кроки Рудого і сміх Сюра. Але все це було так, зовсім не страшно, немов спроквола, немов у млявому сні.

      Я дісталася дверей, повернула ключ – замок піддався досить легко, розчахнула двері й побігла вниз. Лише чула позаду себе чиїсь важкі кроки – хтось наздоганяв мене. Потім, ближче до третього поверху, пролунав голос Марека:

      – Стій. Ти забула плащ!

      Я зупинилася і сіла на сходинку.

      – На! – сказав він, сідаючи поруч і накриваючи мої плечі плащем.

      – Я думала… ви мене зґвалтуєте і вб'єте… – сказала я.

      – Ти що, сказилася? – здивувався Марек. – А Рудий хотів тебе лише налякати. На нього самого дмухни – і він розсиплеться…

      Він іще щось говорив. Здається, призначав зустріч.

      Але мені вже було нецікаво.

      – Ти вибач, – сказала я. – Я, мабуть, піду…

      І почала натягати плащ, хоча було вже зовсім тепло. Навіть у цьому темному і прохолодному під'їзді.

      – Ти дивна, – сказав Марек. – Мені здається, що з тобою щось не так…

      Я