Пластик. Артем Чех

стариганьчики, ходімо? – проявила свою активність Валя.

      – Р-р-р-р-р, – хтиво заричав Культурний на Валю, – звичайно, – погодився він і продовжив: – Отже, у нас є невеличкі фінансові проблеми, які, я думаю, ми зможемо вдовольнити з допомогою нашого люб'язного ректора Василя Гнатовича. Він людина розуміюча, це і в його інтересах. Організаційні питання владнаємо з кафедрою. У нас є апарат…

      – Телефонний? – не зрозумів Леонід Григорович.

      – Ну, і телефонний, і, так би мовити, адміністративний, навіть політичний, якщо можна нашу діяльність вважати політикою. Дивіться, у нас є люди, у нас є бажання, у нас будуть гроші, у нас, он, подивіться, Валюша яка чудова є.

      – Я з вами повністю погоджуюся і готовий підписатися під будь-яким вашим словом, але мене непокоять терміни. Чи встигнемо?

      – Якщо прикладемо максимум зусиль, то все ми встигнемо.

      Ніколаєвський застогнав.

      – Вам погано?

      – Спека, – виправдався Леонід Григорович. – Спека…

      – Спека наступить тоді, мій пухнастий, коли доведеться просити у мера дозвіл на проведення нашої акції. Ви ж знаєте, як він ставиться до вас і до вашого сина.

      – Ох, знаю, – відповів Ніколаєвський і його обличчя потонуло в трясовині душевних мук.

      На кафедрі навколо лампи кружляли мухи, під стелею від задушливої безвиході відклеювалися шпалери. Безперестанно дзвонив телефон.

      Культурний підбіг до апарата і зняв слухавку.

      – Алєу! – прохрипів він. – Так. Так. Так. Справді? Так. Ну, тоді якщо ви хочете зі мною поговорити. Я, власне, сам збирався до нього, але, думаю, краще до вас. Ні, нічого надзвичайного, все рухається гармонійно, згідно з планом… Так, і вам. До побачення.

      Останню фразу він вимовив у короткогудочну недосяжність.

      – Власова, – пошепки промовив він.

      Усі з розумінням закивали, пускаючи в бік Культурного співчутливі погляди.

      Галина Власова була проректором Третього університету і, здається, найінтелігентнішою людиною з усього професорсько-викладацького складу. її незмінно вугільно-чорне волосся під каре та холодний гестапівський погляд змушували схилятися перед п стоїчною та врівноваженою фігурою найзавзятішого хама. Одним поглядом Власова зрушувала гори й випалювала вологі ліси. Це була жінка гранітного, непохитного характеру, міцної волі та снобістської чемності. Фактично, вона вершила долю університету та долі її підопічних. Ректор був – конституційний монарх.

      – Викликають, – ще тихіше промовив Культурний.

      Погляди набули відтінку приреченості. Це Олександру Миколайовичу не сподобалося, і він, подумки відмахнувшись, попрямував до виходу.

      – А ви, Леоніде Григоровичу, – дзвоніть. Цирки, зоопарки, аматорські об'єднання, фольклор. Не забудьте про спілку національних гомосексуалістів.

      У Ніколаєвського закололо в серці.

      На поміч прийшла Валя.

      – Останнім зателефоную я. У мене там є знайомі.

      Кілька непритомних мух, завившись у повітрі приреченим серпантином,