Пластик. Артем Чех

на то є безліч. Але найголовніша – ваша кафедра.

      Олександр Миколайович опустив очі. Дивитися на Галину Вікторівну, а тим більше виправдовуватися перед нею, у нього не було моральних сил.

      – Ваша кафедра веде дві третини курсів, а це – дві третини студентів. Переважно треті, четверті, п'яті курси. Скільки ви набрали першокурсників за останні два роки?

      – Здається, вісімнадцять…

      – Ваша кафедра має окремий факультет, і за два роки ви набрали всього вісімнадцять абітурієнтів! Це ганьба. Лекції з філософії, культурології та соціології абсолютно не популярні. Студенти тікають на мистецький факультет до звукорежисерів та хореографів. Це загрожує повному зриву навчального процесу. Більше того, це загрожує звільненням половині викладачів з вашої кафедри і зняттям вас як завідуючого зі свого місця…

      – Власне, я ж про це й хотів поговорити.

      – Ви хотіли поговорити?

      – Так, я хотів поговорити з вами про фінансову допомогу.

      – Про що? – у Власової, здавалось, округлились очі. У такому стані вони могли навіть висушити світовий океан.

      – Власне, у нас із Леонідом Григоровичем виникла непогана думка…

      – А де були ваші думки два роки тому?

      – Я старався…

      – Він старався, – не зрозуміло до кого звернулась Галина Вікторівна. – Я не розумію вас, Олександре Миколайовичу. Часом мені здається, що ви Аферист і Шарлатан.

      Культурному здалося, що це прізвища ізраїльських чиновників.

      Культурний подумки перелічив усіх ізраїльських чиновників, але на думку прийшов лише араб Арафат та єврей Шарон.

      Культурний зашарівся.

      У Культурного з'явилося лише одне бажання: напитися і розревітися на плечі Ніколаєвського.

      – Я не шарлатан.

      – Справді? – афектовано примружила очі Власова.

      – Чесне ленінське.

      – Годі вам, богами присягаєтесь!

      – У нас план… – тихенько промовив Культурний.

      – У вас план, – перекривила його Галина Вікторівна.

      – Так, у нас план з Ніколаєвським…

      – Ви зі своїм другом наче два шкідники: Ява Рень та Павлуша Завгородній, – і вона істерично зареготала.

      – Ну вислухайте мене, ради всього святого. Витримавши паузу, Власова промовила голосом Немезиди:

      – Кажіть!

      Культурний вирішив одразу заінтригувати Власову, щоби та більше не перебивала його своїми зауваженнями:

      – Ми піднімемо авторитет Третього університету і нашої кафедри.

      – Не вірю! – академічно виголосила проректор, однак Культурний попер крізь колюче теренове гілля:

      – Повірте. Четвертого липня відбудеться Свято Демократії, буде парад, люди на вулиці, багато людей – усе місто, до нас з'їдуться тисячі охочих поглянути на таке дійство – і ми з Ніколаєвським вирішили зробити КАРНАВАЛ!

      – Що-о? – недовірливо і гидливо протягнула Власова.

      – Карнавал… – уже не так впевнено проговорив Культурний.

      – Який ще карнавал? Не морочте мені голови…

      – От побачите, це буде грандіозне