Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

сад,

      Простягнувши

      Заквітчані віти, —

      Щоб я научивсь

      Рідну землю любити.

      Урок доброти —

      То велика наука,

      Її передай ти

      Для сина, для внука.

      Щоб мудрість,

      Що схована глибоко в слові,

      Скропилась водою

      Живою любові.

КУДИ Б НЕ ПІШОВ ТИ

      Куди б не пішов ти —

      Повернешся знов.

      Од себе втекти

      Не вдається нікому.

      На скроні сріблястій

      Запечена кров

      Розкаже про все

      В монолозі німому.

      Розкаже про всіх

      І спитає про все,

      Бо час сповідальний

      Минути не можна:

      Що людям приніс ти?

      Що син принесе?

      Де правда свята?

      Де неправда безбожна?

МИХАЙЛІВСЬКИЙ СОБОР В КИЄВI

      До 10-ліття відродження

      Піднявся він у небеса столиці,

      Розносячи свій неповторний дзвін.

      Нехай у наших душах освятиться

      Величність і краса соборних стін.

      Михайлівський усіх нас знову кличе,

      Щоб ожила у вірі доброта.

      Апостолів святих ясні обличчя

      Запрошують молитву на вуста.

      Вклонімось, браття, цій врочистій днині,

      Хай обнімає радість нас усіх.

      Як хочеться, щоб менш було гордині,

      Щоб не заводив нас у пастку гріх.

      Не будемо все споминами мірять,

      Святі писання вітер не порве.

      Ожив Собор – Храм батьківської віри,

      І Україна також оживе.

      Тож хочеться в цю мить лиш небо слухать,

      Щоб щезла злості і неправди тінь.

      В ім’я Отця і Сина, в ім’я Святого Духа —

      І повсякчас. І навіки. Амінь!

▲▲▲

      О доле, дай живої сили,

      Щоб очі не залляла туш,

      Щоб я зборов душевні зливи

      І пережив душевну суш.

      Дай, доленько, – прошу я мало, —

      Щоб зміг не зраджувать собі

      І серце щоб не розірвалось

      У цій пекельній боротьбі.

ЯКЩО ВПАДУ

      Якщо впаду, навік загину,

      Порвавши ниточку життя,

      Хай повернеться в Україну

      Душа моя із забуття.

      Хоча б на мить вернеться знову

      У рідний край через літа —

      Відчуть, що українська мова

      Іще злітає на вуста.

ХАТА БЕЗ ГОСПОДАРЯ

      Ой же без господаря

      Хата ніби пустка.

      В хату без господаря

      Краще не ходи,

      Бо немита шибка

      Сонця не пропустить,

      На столі не видно тут

      Хліба ні води.

      В хаті без господаря

      Мряка і зажура —

      Тріскаються стіни,

      Протікає дах.

      І немає сміху,

      Й погляди похмурі,

      І сидять принишкло

      Діти по кутках.

      Хата без господаря

      Тулиться до горя

      І не може зблиснути

      Вікнами надій…

      Може, зрозуміли ви

      Все